Я вийшла заміж рано, першого сина я народила в 19 років. Чоловік був старший за мене на три роки. Ми любили один одного, хоча і жили скромно.
Через чотири роки народився другий син. Хлопчик народився не зовсім здоровий і потребував багато догляду і часу. Чоловік весь час допомагав і підтримував як міг.
Час пролітав непомітно, ось уже старший син закінчує школу. Молодшому синові 13 років. Тільки ось з чоловіком стосунки останнім часом стали більше нагадувати дружні або приятельські. Мені іноді здавалося, що почуття у чоловіка до мене згасли. Я навіть питала його про це, але чоловік казав, щоб я не вигадувала собі нічого.
І тут я дізналася що знову в очікуванні. З одного боку я була рада. «Раптом народитися дочка, ми з чоловіком будемо ближчими, цей малюк допоможе зміцнити наш шлюб,» – думала я. А потім повідомила чоловіку радісну новину. Чоловік сприйняв звістку з захопленням. Перший час все було добре, але потім знову стало як раніше. Прохолода в стосунках. Чоловік ходив похмуреним, а потім вирішив зі мною поговорити.
– Розумієш, Віро, – почав пояснювати чоловік. – Думав пройде це все, дитинка народиться і у нас все налагодиться. Але я так не можу, не можу більше тебе обманювати. Я йду від тебе. У мене вже давно є інша жінка. Я все не міг визначитися, а тепер я все вирішив. Я хочу жити з нею. Вам буду допомагати грошима, обов’язково, – сказав чоловік.
Повірити у почуте я не могла. «Це що сон якийсь, це все не зі мною, це не правда. Зараз він скаже, що пожартував, і ми знову будемо разом» – заспокоювала я себе.
– Скажи, що це жарт, – благала я його. – Як ти можеш піти саме зараз? Я не працюю, у мене просто немає коштів на існування. Ти не потягнеш дві сім’ї.
Чоловік пішов. Я народила третього хлопчика, хоча так хотіла донечку. Чоловік дуже скромно допомагав, гроші які він давав, більше були схожі на подачки. Я думала, що може він одумається і повернеться, і я б прийняла його назад. Так важко мені було. Але чоловік не повертався, він розписався з тією жінкою і у них народилася донечка.
Я намагаюся жити одна зі своїми синочками. Батьки у неї далеко, допомогти не можуть, а більше у мене нікого і немає. Я зрозуміла, що в цьому житті доводиться сподівається тільки на себе.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
