До цього випадку я думала, що у мене з мамою чудові, довірливі стосунки. Але зараз вже й не знаю, що думати. Кому з подруг не розкажу, не вірять, що мама мене не підтримала, адже прийнято вважати, що що б там не було, а мама завжди стає на бік своєї дитини.
Мені 38 років, я заміжня вже багато років, живу окремо від батьків в квартирі, яку чоловік колись отримав у спадок. У нас є син-школяр, обоє працюємо. В свій час вийшла з декрету, коли дитині було два з половиною роки, на роботу до подруги, яка незадовго перед цим звільнилася з роботи і відкрила «свою справу».
Особливих доходів від моєї роботи ніхто не чекав, та й фінансове питання в нашій родині гостро не стояло: чоловік завжди непогано заробляв і не скупився. Я пішла працювати не через гроші, а тому, що засиділася вдома, заради спілкування швидше.
Відтоді у нас так і повелося: зарплата чоловіка – це бюджет сім’ї, а моя зарплата – це мій особистий дохід, на шпильки. Чоловік ніколи не цікавився і не питав, скільки я заробляю, бо вважав, що це якісь смішні копійки. Зате на мені всі ці роки повністю був побут і дитина. Я забирала сина з садка і школи, водила на гуртки, стежила за уроками, купувала продукти, готувала, прибирала і прала. Чоловік працював, приходив пізно, йшов рано, і господарства майже не торкався.
Тим часом, бізнес подруги не тільки не прогорів, як передбачали багато, але непогано розвинувся і став приносити дохід. Разом з цим збільшився і мій дохід. Всю свою зарплату я тут же скидала на рахунок під відсотки, і там за десять років накопичилася сума, достатня для покупки квартири. Чоловік про цю суму навіть не здогадується.
Я завжди пам’ятала, що живемо ми в квартирі чоловіка. Прекрасно розумію: якщо раптом що трапиться, я буду змушена встати і піти, в чому стояла. Зараз ми живемо добре, про розлучення ніхто не думає, але буває по-всякому! До матері повертатися з підлітком-сином в її двокімнатну квартиру не хочу! Вирішила купити собі квартиру, поки все нормально, буду здавати, а якщо що, у мене буде дах над головою.
Я вирішила, що треба купувати зараз те, на що вистачає грошей. А там буде видно. Проблема тільки в тому, що в шлюбі квартиру «тільки собі» не купиш. Тому я звернулася до матері. Кажу, давай так – я куплю нерухомість на твоє ім’я, а ти потім мені її подаруєш. Чоловікові моєму потім скажемо, що це ти купила мені. Просто подарунок дочки від матері.
Але мама раптом неочікувано вирішила заявити, що брехати і викручуватися вона не збирається! У родині так себе не ведуть, каже! Хочеш, мовляв, робити так – роби, але без мене!
Я збентежена такими заявами і ображена на матір. В принципі адже і робити тієї нічого не треба – тільки папірці підписати в інтересах дочки і внука.
Шлюби розпадаються кругом тільки так, нічого постійного давно вже немає, люди, по п’ятнадцять-двадцять років прожив з чоловіком, розлучаються і залишаються ні з чим, розгублено розводячи руками – ніщо, мовляв, не віщувало такого.
Тому розумні і далекоглядні люди підстраховуються, і обману нікого я тут не бачу. Гроші я сама заробила, сама накопичила. На таксі не їздила, по ресторанах не ходила, господарство вела економно, на всілякі дрібниці не витрачала. Але мама – людина старого гарту і не бажає в цьому брати участь.
А я тепер не знаю, що робити. Прикро, що мама мене не підтримала.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
