У мене двоє синів. Старшому, Олександру, вже виповнилося 30. Молодшому Андрію 29. Виховувала дітей я одна, бо чоловік пішов до моєї найкращої подруги майже відразу після того, як у нас народився молодший син.
Згадувати про той час не хочеться, у всьому собі відмовляла, все дітям. Батьки допомагали, звичайно, але часом доводилося непросто. Та й часи були непрості, тоді зарплату місяцями не платили.
Після моїх батьків залишилася трикімнатна квартира та дача. Сестра моя завжди жила багатше, вона забрала собі дачу і написала відмову від спадщини на на мою користь. Хлопцям було тоді 12 та 11 років.
Колишній чоловік на сусідній вулиці жив, у них з дружиною ще двоє дітей народилося, а ні цукерки, ні листівки синам до свята не передав. А зараз уже й не передасть.
Хлопці виросли у мене розумні, гарні, обоє мають вищу освіту, на роботу влаштувалися. Зі створенням сімей не поспішали, хотіли спочатку своє житло мати. Але все ж таки, три роки тому Олександр привів до нас свою Тетяну.
Дівчина на перший погляд мені сподобалася, технікум закінчила, працювала, їй 26 тоді було. Почала я її про сім’ю розпитувати, і зрозуміла, що не все так просто. Сваха моя майбутня чотири рази заміж виходила. Дітей троє. Оксана, сестра на 5 років молодша, але тати у них різні. Живуть усі разом у двійці з бабусею Тетяни. Я була дуже засмучена, але син уперся, люблю, одружуюся.
– Жити будемо окремо, – сказав Олександр, – на іпотеку рік-другий ще підзбираємо, а поки що зняли собі квартиру.
Познайомилася з новою ріднею, виявилося все ще гірше, ніж я собі могла уявити. Свати мої майбутні люблять заглядати у чарку. Сестру Тетяни я й не бачила, вона в іншому місті тоді вчилася. Зрозуміло, що ні про весілля, ні про допомогу батьків невістки не йшлося.
Подальше спілкування зі сватами я підтримувати не захотіла, благо, що ні син, ні невістка не наполягали. Спочатку молодим все дала, частину вони купили. Через рік узяли в іпотеку невелику однокімнатну квартиру, а ще через рік народився онук.
Тут нові родичі з’явилися: відсвяткувати треба, але я твердо синові та невістці сказала, що й відзначати народження хлопчика, то в неї. І без родичів невістки.
Невістка не образилася, вона ж розуміє, яку має рідню. До народження онука я нічого поганого про невістку сказати не могла, господарська, щось робила, готувала, прала. А потім, як не прийду, а в неї пилюки, бруду, речі горою у ванній. Брудні речі. Тетяна підлоги помити не спромоглися навіть перед нашим приходом. Гаразд, сподівалася, що молодшому більше пощастить.
Андрій уже купив собі в іпотеку невелику квартирку, але жив зі мною, поки там йшов ремонт. А якось зайшов у гості до старшого брата в той час, коли там гостювала рідна сестра Тетяни.
І тепер оголосив: одружуємося! Кажу, одумайся! Подивись на те, як брат живе, ти ж бачив її родичів? Мало мені?
– Серцю не накажеш! – відповів молодший син. – Ремонт дороблю, перевезу Оксану до себе. Вона гарна дівчина. Так, із ріднею не пощастило, але не з ними мені жити!
І слухати мене більше не став! Тепер мама Тетяни ще раз стане мені свахою, такі справи. Що робити?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
