Чоловік моєї сестри поїхав в Польщу на заробітки ще 4 роки тому.
Ми живемо усі в селі, зовсім небагато, достатку, як такого, немає, на жаль.
Сестра моя всі роки з свекрухою жила, відразу після весілля пішла жити з чоловіком до матері його.
Так і тулилися разом в одній хаті.
Ой і нелегко їй там було.
Свекруха моєї сестри за характером дуже важка людина, я завжди мамі говорила, що з нею може вжитися лише така невістка, як моя сестра рідна Ольга.
Ольга мовчазна, добра, спокійна, вона й слова зайвого ніколи нікому не скаже, що вже й до свекрухи ще діло мати якесь.
Тільки й тому вона жила зі своєю свекрухою, якби мала інший характер, то мати чоловіка вже давно вигнала б її, правду вам скажу.
Ольга наче звикла, ніколи не скаржилася, так і говорила нам усім:
– Я ж на її території живу.
Ми її шкодували, але зарадити нічим не могли, я жила з батьками на сусідній вулиці, казали йди до нас, але місця усім не було.
Сестра це розуміла, тому залишалася там.
Сказати правду, з роками свекруха Ольги трохи стала спокійніша, вона ніколи, особливо, не ставилася погано до моєї сестри, але характер мала важкий, з нею і рідній людині непросто.
Згодом, одне за одним, з’явилося двоє дітей, Ольга була заклопотана сім’єю, на зауваження матері свого чоловіка Петра зважала все менше.
Та коли з’явилися діти в хаті, стало важко усім.
Врешті Ольга з Петром самі вирішили, що потрібно і своє житло мати.
Добре обдумавши все, вирішили, що Петро поїде в Польщу на заробітки, куди їдуть багато чоловіків з села.
Чоловік й поїхав, а Ольга так і залишилася жити зі свекрухою, свекра, на той час, вже не стало, на жаль, чоловіком він був хорошим.
Петро став заробляти чималі гроші. Трохи надсилав матері і дружині, а решту собі залишив, сказав, що сам буде відкладати на хату.
Ольга моя – жінка спокійна, з чоловіком погодилася. Та й яка різниця, вона нічого недоброго і не запідозрила, адже до цього часу Петро завжди все ніс у сім’ю.
А ось місяць тому вирішила зробити Петрові сюрприз, діти якраз школу закінчили, думала, щоб відпочили від тривог, тому вирішила, без попередження, чоловіка провідати в Польщі.
Приїжджає сестра до знайомої, адже вона там давно живе, більше року, до чоловіка ще минулої весни поїхала, вже й працює там.
А Петро, як виявилося, там вже з іншою зустрічається, ця знайома якраз їй і розповіла.
Вибачалася, казала, що давно знає, але не хотіла лізти в їх сім’ю, думала, що все владнається якось, просила зрозуміти, вона не хотіла руйнувати сім’ю.
Петро й сам зізнався, просив вибачення, казав, що не повториться більше такого, пояснював, що це все через відстань, адже дружина далеко, багато сімейних пар через таке проходять, але не розлучаються, а й далі щасливо живуть.
Сестра мені телефонує, не знає, що робити, плаче в телефон.
Каже, що не може пробачити, важко їй буде жити з цим.
Але й розлучатися не хоче, шкода дітей, та й Петро всі ці роки хорошим чоловіком був.
– А де ж я житиму з дітьми? Житла у мене немає, – каже мені сестра.
А я сама не знаю. Що мені порадити їй?
Фото ілюстративне.
