Люба і Ольга були рідними сестрами, але по них цього і не скажеш, наскільки різними були їхні погляди на життя.
Люба завжди собі все шкодувала, хоча бідною її назвати було важко.
Нові чоботи – лише на свята, нову сукню – лише до церкви, в нову хату перейти – ще встигнем, а поки в старій поживем. І так всі свої 54 роки – на всьому економила.
Коли Любі сестра, яка жила в місті, і розпоряджалася своїм життям з точністю до навпаки, робила зауваження, Люба лише ображалася, казала, що нічого та в житті не розуміє.
А Ольга і справді не розуміла, навіщо ті нові чоботи в шафі, якщо ходити постійно в старих і з мокрими ногами.
Чи навіщо все життя хату будувати, у всьому собі відмовляючи, щоб все одно жити у старій, бо в новій шкода ремонт псувати, а зимою опалювати дорого.
От вона з своїм Василем живуть все життя в однокімнатній квартирі, зате їздять щороку на море.
А такого поняття як сукня чи туфлі на вихід у неї взагалі немає.
Купила і носить, купила інші, і знову відразу одягла. А чого чекати? Життя ж то одне!
Суботнього ранку в двері Ольги подзвонили. Вона відчинила і очам не повірила – на порозі стояла заплакана Люба.
Виявилося, що вже кілька тижнів чоловік Люби, Петро, служить в ЗСУ.
Ольга неабияк здивувалася, оскільки була впевнена, що Петро за кордоном на заробітках.
Принаймні, останні років двадцять так і було.
Він важко працював, додому лише два рази на рік на свята приїжджав, а Люба хату будувала і гроші під подушку складала.
Хоча якби її хто на вулиці зустрів, то ніколи б не сказав що у цієї жінки є гроші – так вбого вона завжди одягалася.
Коли Люба трохи заспокоїлася, розповіла сестрі, що Петро сам вирішив йти воювати, для цього і з-за кордону повернувся. Вмовляти чоловіка було даремно, він би все одно не послухав.
Відтоді життя і перевернулося на 180 градусів.
Люба нарешті почала усвідомлювати, що все життя вона чекала особливої нагоди, з чоловіком майже не бачилася, в нову хату так досі і не перейшла жити. А заради чого?
«Нехай мій Петро лише повернеться, більше його ніколи від себе нікуди не відпущу», – п’ючи чай з ромашки обіцяла сестрі Люба.
«І що, навіть в нову хату нарешті перейдеш?», – пожартувала Ольга.
«Обов’язково! Ось побачиш! Ми з Петром після Перемоги нове життя почнемо», – пообіцяла не так сестрі, як сама собі Люба.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Зараз моїй мамі 59 років, а татові – 63. Вони ще гарно живуть, працюють, все можуть робити. Але мама щодня мені говорить, що я маю доглядати її на старості років, вони з татом покладаються лише на мене. Хоча в них є ще син, але вони не люблять невістку
- Я повернулася в Україну, продала будинок своєї бабусі, і всі гроші віддала свекрусі. Вона не могла повірити, що після всього, що відбулося між нами, я її пробачила, та ще й допомагаю
- Мені останнім часом син скаржиться постійно на свою дружину, просить, щоб я з нею поговорила, адже вона хоче, щоб він більше заробляв, лише гроші в неї на думці. Я дуже в добрих стосунках зі своїми сватами і невістка завжди слухає мене. Та я з Оксаною не буду говорити, бо знаю добре, що всі родина заздрить мені
- Моя подруга Валентина нещодавно з Італії повернулася, 7 років на заробітках там була. Приїжджала дуже рідко додому, бо сеньйора лежача, зате старанно гроші висилала дітям та чоловікові. Приїхала додому не з порожніми руками, везла гостинців італійських багато та 5 тисяч євро. Подвір’я своє ледве впізнала, але не впізнала чоловіка
- В минулу суботу син приїхав і сказав, що йому треба 6 тисяч гривень на нову куртку. У мене були ці гроші, але я собі хотіла взуття на весну купити. Але переконала себе, що синові треба більше, тому я вирішила дати йому ці гроші, за це попросила прибрати біля хати і скопати грядку. Син сказав, що добре, але навіть не рушив з місця. В результаті я я йому сказала, що якщо він не збирається допомагати, то може не приїжджати