Люба і Ольга були рідними сестрами, але по них цього і не скажеш, наскільки різними були їхні погляди на життя.
Люба завжди собі все шкодувала, хоча бідною її назвати було важко.
Нові чоботи – лише на свята, нову сукню – лише до церкви, в нову хату перейти – ще встигнем, а поки в старій поживем. І так всі свої 54 роки – на всьому економила.
Коли Любі сестра, яка жила в місті, і розпоряджалася своїм життям з точністю до навпаки, робила зауваження, Люба лише ображалася, казала, що нічого та в житті не розуміє.
А Ольга і справді не розуміла, навіщо ті нові чоботи в шафі, якщо ходити постійно в старих і з мокрими ногами.
Чи навіщо все життя хату будувати, у всьому собі відмовляючи, щоб все одно жити у старій, бо в новій шкода ремонт псувати, а зимою опалювати дорого.
От вона з своїм Василем живуть все життя в однокімнатній квартирі, зате їздять щороку на море.
А такого поняття як сукня чи туфлі на вихід у неї взагалі немає.
Купила і носить, купила інші, і знову відразу одягла. А чого чекати? Життя ж то одне!
Суботнього ранку в двері Ольги подзвонили. Вона відчинила і очам не повірила – на порозі стояла заплакана Люба.
Виявилося, що вже кілька тижнів чоловік Люби, Петро, служить в ЗСУ.
Ольга неабияк здивувалася, оскільки була впевнена, що Петро за кордоном на заробітках.
Принаймні, останні років двадцять так і було.
Він важко працював, додому лише два рази на рік на свята приїжджав, а Люба хату будувала і гроші під подушку складала.
Хоча якби її хто на вулиці зустрів, то ніколи б не сказав що у цієї жінки є гроші – так вбого вона завжди одягалася.
Коли Люба трохи заспокоїлася, розповіла сестрі, що Петро сам вирішив йти воювати, для цього і з-за кордону повернувся. Вмовляти чоловіка було даремно, він би все одно не послухав.
Відтоді життя і перевернулося на 180 градусів.
Люба нарешті почала усвідомлювати, що все життя вона чекала особливої нагоди, з чоловіком майже не бачилася, в нову хату так досі і не перейшла жити. А заради чого?
«Нехай мій Петро лише повернеться, більше його ніколи від себе нікуди не відпущу», – п’ючи чай з ромашки обіцяла сестрі Люба.
«І що, навіть в нову хату нарешті перейдеш?», – пожартувала Ольга.
«Обов’язково! Ось побачиш! Ми з Петром після Перемоги нове життя почнемо», – пообіцяла не так сестрі, як сама собі Люба.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
