Десь, приблизно, в кінці лютого я зі своїми невістками Оксаною та Світланою та моїми онуками поїхали в Чехію, там вже більше 12 років працює мій чоловік.
Ще коли наші сини навчалися, однокласник покликав мого Павла до Чехії. Там знайшов йому дуже добру роботу в Празі на будові, де вже й сам працював.
Ми добре знали, що нам своїх хлопців потрібно буде поставити на ноги, тому я чоловіка відпустила відразу і він з задоволенням погодився, бо знав, що однокласник, відколи влаштувався на роботу в Чехію, став жити заможно дуже і сім’я його.
Мій Павло, і справді, присилати став добрі гроші. Часто приїжджав додому.
Звісно, в перший час, відстань нам давалася важко, адже непросто жити, коли дружина з чоловіком на такій відстані, ще й в країні чужій, але згодом звикли, адже знали, що потрібно трохи заробити грошей.
Ми з Павлом налаштувалися, що це тимчасово, облаштуємося добре, поставимо на ноги дітей, та й повернеться чоловік і знову будемо жити разом, як колись, але тепер вже багато та щасливо.
Наші сини закінчили навчання, потім одружилися.
Павло дійсно дуже старався для сім’ї, організував гарні весілля, купив за ці роки синам по квартирі.
Загалом я вже й собі трохи з чоловіком грошей відклала, які Павло мені відсилав і стала кликати чоловіка додому.
Та павло не дуже поспішав, сказав, що ще потрібно трохи заробити, щоб ми на майбутнє відклали гроші собі, адже сказав, що в Тернополі він таких грошей не заробить, як в Празі.
Загалом чоловік щоразу казав, що потрібно трохи почекати, і він повернеться. Але це повернення чомусь затягувалося, що зовсім вже не подобалося мені, адже діти забезпечені добре, а я жінка і теж хочу, щоб чоловік повернувся додому і ми нарешті, після стількох років на відстані, могли жити вдома спокійно вдвох.
А в кінці лютого, коли таке почалося в нашій країні, сини мені сказали, щоб я брала невісток, онуків і їхала до батька.
Я, звісно, так і зробила.
За декілька годин ми з невістками зібрали найнеобхідніші речі і поїхали.
Спочатку пару днів були у Польщі, а потім потягом вирушили у Прагу.
Чоловік зустрів нас щасливо, онучатам роздав гостинці, а мені гроші дав.
Павло сказав, що поселить нас усіх в свого знайомого, у нього будинок свій є і він виділить в ньому нам декілька кімнат.
Я здивувалася, бо чоловік не клика нас до себе і з нами залишатися не хотів.
Минали дні за днями, чоловік майже всі дні працював, рідко приїжджав до нас, привозив трохи грошей.
Павло допоміг нам оформити усі документи на допомогу. Жодного дня не залишився ночувати у нас і мене до себе ніколи не кликав.
Я вже стала думати, що в нього є інша. Коли сказала про це Павлові, він лише розсміявся гучно, сказав, щоб я більше такого не говорила і нічого не вигадувала.
Вже навіть невістки мені стали говорити, що все підозріло. Спочатку вони мовчали, соромилися мені про це говорити, але зараз кажуть, що мій чоловік напевне зустрів когось, адже поводиться якось недобре.
Павло сердиться на мене, каже, що він орендує кімнату з робітниками, не хоче нікого туди приводити, щоб не заважати чужим людям і в нас не може залишатися на ніч, бо живе далеко і зараз працює кожен день, щоб більше заробити і нам усім допомогти.
І це правда в тому, що Павло дійсно нам дуже допомагає, частенько привозить продукти, мені гроші дає. Але ж не в цьому щастя лише.
Мені соромно вже перед невістками і перед онуками. Вони теж підозріло дивляться на все це.
Я вже хочу повертатися додому, адже таке враження, що в чоловіка своє власне життя, Павло дуже віддалився від мене. А вдома вже родина недобре думає про нас, адже чутки й туди дійшли недобрі.
Не знаю, що мені робити мені. Як бути далі?
ну що чоловік від мене приховує?
Фото ілюстративне.
