Я зараз вже жінка немолода, мені, звичайно, не дуже зручно писати і просити у незнайомих мені людей слушної поради, так як сама багато років виховую своїх дітей. Тепер сама опинилася в якомусь незрозумілому становищі – не знаю, як бути, як зробити правильний вибір.
За освітою і професією я педагог. А історія моя така дуже непроста.
У місті, де я здобула вищу освіту, було всього два вищих навчальних заклади: мій педінститут і ще одне училище. Можливо, тому половина юних хлопців, які вчилися в училищі вибирали собі в дружини молодих вчительок. Так все сталося і у нас з Валерієм.
Познайомилися ми з ним на дискотеці, закохалися, одружилися. Чоловіка часто відправляли в різні міста по роботі, тому я їздила з ним і ми часто змінювали місця проживання. Але, незадовго до виходу чоловіка на пенсію, потрапили в одне дуже хороше містечко. Там і залишилися жити. На той час я там вже п’ять років працювала в школі, де непогано себе зарекомендувала. Керівництво школи до мене прислухалося. Після відставки чоловіка з армії, попросила я директора влаштувати чоловіка в нашу школу.
Директор пішов назустріч, і взяли мого Валерія на роботу відразу, як я попросила. Спочатку на пів ставки, а потім перевели на ставку – викладачем трудового навчання. Валерій людина дуже товариська, весела, чуйна і добра. Діти його дуже полюбили: він з ними – і в футбол, і в похід, і на екскурсії. Все було добре. Але одного разу, перед останнім дзвоником, я дізналася недобру новину.
Розповів мені все Валерій сам. Сказав, що, Анна чекає дитину, і він не має права залишити її в скрутну хвилину. Пішов з дому, як кажуть, «з одного зубною щіткою». Подав на розлучення. Зі школи звільнився відразу. Анна та склала іспити. До осені вони розписалися. Незабаром народилася у них дочка. Розповідали мені, Валерій зайнявся бізнесом. Взяв в кредит «Газель», їздив по найближчих селах, торгував якимись продуктами.
А днями мій колишній чоловік мені подзвонив. Розповів, що живе один. Розлучений. Анна з дочкою поїхали в столицю. Наче все непогано у нього, лише ноги іноді трохи не слухаються. Визнає всі свої помилки і величезну провину переді мною. Просить про зустріч. Валерій сподівається знову бути разом зі мною. Посилається на добрі відносини з сином, який його зрозумів і пробачив.
Що мені робити зараз, я не знаю. Згадаю молодість, згадаю сміх щирий Валерія, згадаю слова його – хочу прийняти назад і доживати з ним віку, щоб на самоті не сидіти, він же рідна мені людина, все таки. А як забути його зраду, свої роки самотності? Зовсім я заплуталася, вибачте. Порадьте що-небудь, бо так непросто зараз.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – mos.
