fbpx
Життєві історії
Чоловік купив новий диван, щоб йому було зручніше на ньому лежати, а я планувала за ці гроші зробити ремонт в ванній. Вже неможливо дивитися на кран, який безперервно протікає. Але ні ремонт робити, ні кран ремонтувати, чоловік не бажає, тому купив собі диван і перестав зі мною спілкуватися

Коли я закінчувала школу, мої батьки розлучилися. Їм тоді було по 40 років. Я любила їх обох, тому мені важко було змиритися з тим, що вони більше не разом. Ініціатором розлучення була моя мама. Вона постійно говорила батькові, що не любить його і лише втрачає з ним свої найкращі роки.

Вони розлучилися. Через рік у мами вже був новий чоловік, на 15 років старший за неї. А згодом одружився і батько – знайшов собі нову дружину, жінку, майже на 10 років старшу за нього. Для мене це було зовсім незрозуміло. Я цього не сприймала, тому поїхала з дому, поступила в університет.

Після першого курсу, влітку, на канікулах, я познайомилася з Ярославом. Через три місяці він зробив мені пропозицію і я погодилася. Ярослав теж був студентом, всього на 2 роки старшим за мене. Коли ми одружилися, ми були дуже молодими, тому мало розуміли, яку відповідальність беремо на себе. Ми обоє просто втікали від тих обставин, які склалися в наших сім’ях.

Але наше спільне життя не заладилося з самого початку. Ми були студентами, нам ніхто не допомагав. Трохи легше стало, коли ми закінчили університет і пішли працювати. Перша дитина у нас з’вилася через 10 років. Я не була впевнена в своєму чоловікові, тому не народжувала.

Зараз мені 38 років, а чоловікові 40. У нас уже двоє дітей. Разом ми вже 20 років. Розуміння між нами як не було, так і досі немає. Чоловік зі мною не розмовляє по кілька місяців. Живемо в одній квартирі, наче чужі люди.

Ігнор почався через те, що я його покритикувала за куплені, на мій погляд, непотрібні речі. Він купив новий диван, щоб було зручніше йому на ньому лежати, а я планувала за ці гроші зробити ремонт в ванній. Вже неможливо дивитися на кран, який безперервно протікає. Але ні ремонт робити, ні кран ремонтувати, чоловік не бажає, тому купив собі диван і перестав зі мною спілкуватися.

Але раніше були моменти, коли він впадав у такий стан і без зрозумілої мені причини. Цілими днями він лежить і дивиться в телефон. Через події, які зараз відбуваються в країні і світі, він втратив роботу, нову не шукає. Каже, що не бачить сенсу в стосунках. При цьому я теж все тягну на собі – будинок, дітей, працюю.

Ярослав ніколи ні до чого не прагнув, на останній роботі він працював водієм. Вміє руками все робити, але нічого робити з доброї волі не хоче. При тому, що роботи з будинком купа – куди не подивишся.

Я для нього не існую. Ні поваги, ні уваги – навіть не вітається зі мною. Напевно, будь-хто скаже, мовляв, як можна так жити стільки років, та ще й дітей народжувати. Це ж повна відсутність самоповаги. У молодості я ще на щось сподівалася, потім було страшно йти, діти знову ж. Ось так все і тягнеться.

Коли я нарешті наважилася на розлучення, вирішила порадитися з мамою. Я думала, вона мене підтримає, але мама мене відверто здивувала. Виявляється, вона дуже шкодує, що колись розлучилася з татом. Тата, до речі, через хворобу не стало ще 10 років тому. А мама, якій зараз 60 років, живе з 75-річним дідусем.

Зараз вона не в захваті від свого життя. Тому радить мені не розлучалися, а добре подумати, бо перший чоловік, як і перша дружина – від Бога. А я вже не витримую. Не знаю, що мені робити далі.

Фото ілюстративне – ispovedi.

facebook