Мене вгараздило вийти заміж в 32 роки, не скажу, що дуже шкодую про це, але нічого доброго з цього не вийшло. Хіба що, дітки є, хлопчик 7 років і дівчинка 6 років. Дітей я народжувала один за одним, бо я і була вже немолода, і чоловік. Йому на момент нашого одруження 49 років було, і в 50 він вперше став батьком.
Отож, мені зараз 40 років, чоловіку 57, і крім того, що у нас є діти, більше нічого доброго я в цій ситуації не бачила, а зараз взагалі накрутилося щось таке, що я просто не знаю, як з цього всього вийти.
Родом я з селища, що знаходиться за 20 хвилин від обласного центру. Я єдина дочка у своїх батьків, у нас є великий будинок. Мої мама з татом завжди були при грошах, вони мають точку на ринку, продають овочі. Саме за ці гроші вони і збудували палац в два поверхи.
Я практично після школи стала їм на ринку допомагати, то ж біля них заробляла величезні гроші. Я ні в чому собі не відмовляла, купувала все, що захочу, бо було за що. Єдине, у мене не було часу на особисте життя, і це мене дуже гнітило, адже я хотіла мати сім’ю, хотіла мати дітей, але в цьому питанні мені дуже не щастило.
А якось до нас на ринок зачастив покупець, на вигляд – років 40, доглянутий такий, красивий. Мама з татом зразу звернули на нього увагу, сказали, що не просто так він саме до нас за помідорами ходить, адже на ринку повно таких як ми. Я і сама побачила, що ходить цей покупець до нас не без інтересу для себе.
З часом ми з ним почали спілкуватися. Чоловіка звати Ігор, він часто їздить на заробітки, гроші, начебто, у нього є. Мені розповів, що зараз він вдома, бо шукає для себе житло, хоче квартиру купити. В розмові з’ясувалося, що йому не 40 років, як я думала, а цілих 49, просто виглядає він молодшим. Але мене заспокоїв той факт, що він ніколи не був одруженим, дітей немає, значить, з ним можна було думати про створення сім’ї.
Коли Ігор зробив мені пропозицію, я погодилася. Ми стали жити в його однокімнатній квартирі, в надії, що ось-ось він придбає іншу, більшу. Я пішла в декрети, два підряд, тому певний час не могла заробляти грошей. І тут мені наче відкрилися очі – мій чоловік дуже скупий. Він рахував мені кожну копійку, ніколи зайвої гривні не дав.
А я так не звикла жити. Я завжди купувала собі якісну їжу, а не ходила по магазинах в пошуках акцій, де продаються протерміновані продукти низької якості. Та що там казати, у нас вдома чай був найдешевший! Я так втомилася від цього життя, що не можу словами передати.
Квартиру купувати чоловік не поспішає, ми вже 8 років разом, а досі живемо всі четверо в нашій тісній однокімнатній квартирі. Чоловік як чує, що йому гроші треба на щось витрачати, то йому аж зле стає, жадібний до неможливості. Він каже, що якщо я хочу нову квартиру, то нехай батьки мені куплять, адже довгий час я свої гроші вкладала в їхній будинок, от нехай тепер і віддають.
Говорити таке батькам я не збираюся, я у них єдина донька, і все їхнє рано чи пізно перейде мені, то ж навіщо завчасно створювати зайві рухи. А щодо чоловіка, то мене з кожним днем все більше переслідує думка, що треба з ним розлучатися. Його жадібність з роками лише посилюється, я з ним нічого доброго не бачу в житті.
Що мені робити? Повертатися з дітьми до батьків, вони мене точно приймуть. Чи намагатися зберегти сім’ю?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
