Катерина Павлівна вважає, що поки її син гарні гроші заробляв, то дружина була рада його бачити вдома.
Квартиру для своєї сім’ї купив добру, повністю всім забезпечив від і до, вони з ним потреби ні в чому не мали.
А тепер, коли у нього не все так добре, його дружина Ірина сказала, щоб він залишив свій дім.
“Іди, – каже, – до своєї матері. Ну як так можна взагалі?”.
Сергій, син моєї сусідки Катерини Павлівни полюбляє сивеньку, на жаль.
Мати про це знала давно, це ні для кого не було секретом, це у нього звичка недобра.
– І став він любити її, між іншим, коли з Іриною жив, – розповідає зараз усім пенсіонерка, скаржачись на невістку свою. – Заміж вона за хорошого чоловіка виходила, він у мене завжди був сином хорошим. Все почалося, коли вони одружилися, коли вона саме стали вже жити однією сім’єю. Я впевнена, що все це через дружину.
Справедливості заради слід зазначити, що “почалося” у Сергія, звичайно, не відразу після весілля, а через деякий час.
Ірина просто довго мовчала.
Дружина щиро вважала, що з часом все зміниться, що все буде добре і стане на місця, чоловік подорослішає, стане відповідальнішим і все налагодиться у них згодом.
І начебто Ірина розумна жінка, все розуміє – а дивися ж, раз по раз сподівалася, що далі буде краще і у них в сім’ї все буде добре, як і раніше було.
Ні рідним, ні друзям про це вона, особливо, не розповідала, не хотіла, щоб люди знали, адже зрозуміло, що хорошого тут мало, на багато речей просто закривала очі.
Це проблема не лише для чоловіка, а й для дружини, адже це справжня недобра проблема в сім’ї.
Минав час, а Сергій не змінювався зовсім, на прохання щирі своєї дружини Ірини навіть не зважав, ніколи не прислухався до неї.
І кілька місяців тому сама Ірина зрозуміла, що не зміниться нічого – зібрала речі свого чоловіка, з таким сумом на душі, і поставила їх за двері.
Вона просто за цей час вже дуже втомилася від цієї звички свого чоловіка, не хоче більше таких турбот.
От Ірина живе зараз і щиро дивується – а чому вона, власне, раніше цього не зробила, чому чекала так довго?
Вдома відразу чисто дуже стало та охайно, тиша, спокій, вона спокійно собі живе, ні про що не турбується, нікого ні про що не просить.
Син-п’ятикласник розцвів просто на очах, радісний ходить такий, посміхається частіше, оцінки гарні став приносити.
У самої Ірини з’явився час та бажання готувати смачні страви, займатися собою та розвитком своїм, читати, вишивати, запрошувати гостей до себе додому, не чекаючи, що ввечері прийде чоловік і вона не зможе людям в очі дивитися.
І їй довго потрібно пояснювати йому одне і теж, це втомлює його.
Жінка підстриглася, зробила гарну зачіску, купила собі красивий одяг, покращала і помолодшала зовні років на п’ять.
Практично інша жінка стала, завжди посміхається, добра до людей.
Навіть рідні та друзі помітили, що вона змінилася на кращу сторону.
Ніяких мінусів в новому житті, одні суцільні плюси, про таке життя самотній жінці лише мріяти можна.
Вона дійсно щаслива зараз, давно себе такою не пам’ятала і давно себе так добре не почувала.
А Сергій, тим часом, пішов жити до своєї мами, і там його, звичайно, теж не дуже чекали.
Мати живе в двокімнатній квартирі зі своєю рідною дочкою, сестрою Сергія, і її сім’єю – чоловіком та їх дитиною.
І так-то там місця немає, а тут ще брат такий, у якого на думці лише одне – тільки його тут і не вистачало для повного щастя. Загалом такого сусіда не хоче ніхто.
Свекруха Ірини, сестра з сім’єю категорично проти спільного проживання з ним, і це цілком зрозуміло чому.
Як тільки брат, чоловік Ірини, повернувся, вона була проти, адже це зовсім змінює їх устрій життя.
Сестра і мати, одна поперед одної, почали кожного дня телефонувати своїй невістці.
Мовляв, Сергій твій чоловік, ти його і забирай до себе, вирішуй там усі питання з ним.
Гроші заробляв і додому приносив, квартиру сім’ї купив – був, значить, хороший, а як зараз у нього непростий період в житті, сивенька лише в нього на думці – то до матері його потрібно попросити піти?
А ми тут взагалі при чому до вашої сім’ї, чому повинні жити зараз з ним?
Тим більше і прописаний він у тебе, там його дім, нехай йде у свою квартиру.
Ось і нехай і живе за місцем прописки, в квартирі, яку він сам і придбав.
Сергієві зараз дійсно нікуди йти, крім, як повернутися до своєї дружини.
Розміняти їх однокімнатну квартиру неможливо.
В принципі, Ірина може постаратися і виплатити Сергієві його частку за квартиру, тільки купити щось на ці гроші він зможе навряд чи.
Швидше за все, підуть ті грошики на сивеньку знову, а що далі робитиме – взагалі незрозуміло, а так хоч залишаться дитині.
Чоловік обіцяє, що тепер точно все усвідомив, просить дати останній шанс, заради дитини.
Сергій обіцяє відразу влаштуватися на роботу, заробляти, жити нормально.
Залишити своє недобре діло.
Але він вже стільки разів обіцяв це своїй дружині, що сама Ірина більше не вірить жодному його слову.
Однак попросити піти просто так людину в нікуди, без житла, без роботи – теж непросто.
Все-таки не чужа людина, стільки років разом жили, можна сказати, рідні люди.
Повірити в останній раз?
Взяти до себе?
Як правильно вчинити, щоб потім не пошкодувати про свій вибір?
А Ірина вже так звикла до свого життя, а зараз їй добре.
Фото ілюстративне.
