Мій чоловік хоче забрати свою літню маму до нас, а я проти, і вважаю, що маю право так думати.
Справа в тому, що ця жінка не заслужила, щоб ми тепер про неї піклувалися, тому що все життя вона жила лише для себе.
Свекруха поводила себе так, ніби ніколи не постаріє і їй ніколи не знадобиться наша допомога. Тому я не вважаю, що я або мій чоловік тепер їй щось винні.
Мені 44 роки, у шлюбі близько 20-ти років, у нас з чоловіком двоє дітей-підлітків.
Народжувати дітей ми не наважувалися кілька років, тому що у нас не було свого житла.
Мене бабуся виховувала, у неї було четверо дітей і восьмеро онуків, так що на спадок мені ніколи не доводилося розраховувати. Будинок бабусі залишився тітці, яка її і доглядала.
На батьків чоловіка теж не можна було розраховувати, хоча вони були заможні: єдиний син, повна сім’я, дві квартири, що залишилися від бабусь.
Але свекор з свекрухою тоді не вважали за потрібне нам допомагати.
В одній двокімнатній квартирі жили вони самі, а іншу здавали. Заробляли свекри обоє, щороку їздили відпочивати, особливо собі ні в чому не відмовляли.
Одну з своїх квартир віддавати нам вони не хотіли.
То ж нам залишалося лише змиритися з тим, що у нас нічого немає і треба наживати своє з нуля.
Квартиру знімали, працювали, підробляли, на перший внесок по копійках збирали. Коли нарешті розрахувалися за квартиру, аж тоді почали думати про дітей: спочатку народився син, потім донька.
І весь цей час ми жили в боргах, відмовляли собі в усьому, рахували кожну копійку.
У батьків чоловіка навпаки – все було чудово.
Свекри могли прийти в гості раз на рік, щось подарувати, вони подорожували, поки працювали намагалися собі не відмовляти в маленьких і не дуже, радощах.
Свекруха не переставала повторювати, що тягнути вона нас не збирається, мовляв, ви сім’ю створили самі, дітей народили самі. Важко? Але це ваші проблеми!
В якомусь сенсі вона була права, але слухати це щоразу було не дуже приємно, тому наше спілкування звелося до мінімуму.
А потім почалася чорна смуга і в житті свекрухи, тому що свекор знайшов собі іншу жінку, майже мою ровесницю, і пішов до неї.
Собі він забрав їхню обжиту квартиру, а колишній дружині залишив ту квартиру, яку вони здавали.
Житло було в дуже занедбаному стані, свекруха так плакалася, що мій чоловік мусів зробити там ремонт, для цього нам знову довелося залазити в борги.
А далі почалися скарги, що їй не вистачає грошей, тому мій чоловік весь цей час їй допомагав і фінансово, і продуктами, і я нічого не казала, бо розуміла, що то його мама.
Але зараз свекруха не зовсім добре себе почуває, тому хоче, щоб ми її забрали до себе.
Я все розумію, але я проти – не хочу, щоб ця жінка жила з нами.
Чоловік став на сторону матері, каже, що крім нас їй нікому допомогти, він ображається на мене, що я його не розумію.
Я йому запропонувала або самому переїжджати до мами, або найняти їй доглядальницю, але в своєму домі я її бачити не хочу.
В свій час мама допомогти родині сина не вважала за потрібне, то ж чому зараз я маю поступати по-іншому?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.