Поки мій чоловік Микола їздив на будову в Німеччину я облаштовувала побут у хаті його батьків, адже після весілля ми жили у них. Я відразу була не в захваті від цієї ідеї, чесно кажучи, але Микола казав, що не має сенсу десь шукати дах над головою, коли в нього є свій будинок в селі.
Батьки чоловіка сприймали мене добре, хоче мали й доньку свою Оксану, але вона рідко з’являлася у нас, і ніколи нічому не заважала, а постійно мені говорила, що на житло ніколи претендувати не буде, бо в них з чоловіком є квартира в місті, нащо їй хата стара, та й батьки ще там живуть.
Микола привозив щомісяця хороші гроші, я наймала в селі чоловіків, щоб поставити новий паркан, почистити криницю, а ще ми побудували великий сарай та літню кухню.
За два роки, що чоловік працював за кордоном, хата його батьків стала, як писанка, такого обійстя навіть у найкращих сільських господарів немає, що вже там казати. Я старалася, як могла, і дякуючи чоловікові, наше обійстя стало одним з найкращих у селі.
Коли я народила синочка, Микола вирішив залишитися в Україні і більше а заробітки не їхати, знайшов роботу вдома, тим паче, що грошей ми трохи й собі відклали.
Все йшло у нас добре, але одного дня ідилія наша закінчилася. Сестра чоловіка Оксана розлучилася зі своїм чоловіком і повернулася зі своїм сином з міста додому в село, стала жити з нами.
Нам прийшлося звільнити дитячу кімнату, в якій ми зробили ремонт, бо хатина невеличка, всього 3 кімнати: в одній батьки живуть, у другій ми з чоловіком, а у третій поселилася Оксана.
І тоді все й почалося. Батьки чоловіка лише доньку й шкодували, всю пенсію їй віддавали, лише її дитину гляділи. І, що саме образливо для мене, постійно стали мені в усьому докоряти, все, що не роблю все не так. Хоча до цього ніколи раніше такого не було, адже я все робила, як найкраще, старалася, як могла.
Я вже сто разів пошкодувала, що так вчинила з грошима, не варто було вкладати гроші в чужу хату. А найгірше для мене стало те, що свекруха стала просити Миколу, щоб і сестрі своїй частину зарплати давав, бо вона одна виховує дитину, а він брат, чоловік, має допомагати у скрутну хвилину.
Тоді я сказала чоловікові, щоб ми взяли відкладені гроші і знайшли в селі якусь хатину. А там, як трохи дитина підросте, Микола мій знову поїде за кордон і ми й свою хату облаштуємо. Але чоловік категорично не згоден зі мною, він відмовляється, каже що в цю хату він стільки вклав грошей та праці своєї, що їхати нікуди не збирається, нехай сестра їде, якщо їй щось не подобається, хоча сам нічого їй не говорить.
Я тепер не знаю, що мені робити. І тут я не відчуваю господинею себе, а чоловік міняти нічого не збирається, йому й так добре. У мене склалося таке враження, що тут недобре лише мені одній, я тут лишня в їх родині. Що порадити мені робити, як діяти зараз, адже я не хочу бути всім винна, хочу жити щасливо і радіти життю.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
