fbpx

Чоловік дуже змінився і я вирішила поїхати на заробітки в Італію, а потім залишити його. В Італії у мене жила тітка і я поїхала до неї, а про розлучення нічого не стала говорити Миколі

З Миколою ми одружилися ще зовсім молодими. А через декілька роки після одруження в нас народився син. Ми добре жили, завжди було про що поговорити, у нас було багато спільних інтересів. Ми старалися обоє для нашої сім’ї, щоб вдома був добробут, щоб ми жили краще.

Хотілося жити краще. Завжди відпочивали на природі з друзями. Разом виховували свого синочка, будували власний будинок. Але коли наш син виріс ми з кожним днем стали віддалятися один від одного, наче чужі люди стали ми з ним.

Все частіше вечори ми проводили мовчки, здавалося, що нічого спільного в нас немає з ним, ми вже не були такі цікаві одне одному, почалися непорозуміння в усьому. Все якось так змінилося швидко, що я сама здивувалася, адже завжди мала щирі почуття і поважала Миколу. Я не могла зрозуміти в чому справа.

Мені не хотілося розлучатися з чоловіком, адже ми стільки часом прожили разом, та й вік вже не той, щоб знову виходити заміж. Хоча син вже дорослий має зрозуміти, але все ж. І я вирішила, що потрібно щось змінити в житті, вирішила поїхати на заробітки.

В Італії у мене була тітка, вона вже давно там живе, влаштувала своє життя, житло власне має, чимало часу вона кликала мене до себе. Я вирішила, що буде краще. якщо ми з Миколою деякий час поживемо окремо, а я поки буду за кордоном, все добре обдумаю, ще й гроші гарні зароблю тим часом. Загалом я поїхала в Італію, а про розлучення нічого не сказала чоловікові.

Там, далеко на чужині, було у мене зовсім інше життя. Там так самотньо далеко від рідного дому. Я там працювала два місяці, а потім дуже скучила за домом і, як не дивно, за своїм чоловіком, мені так хотілося знову поговорити з ним, розповісти все йому, адже моє життя, крім нього, нікому не цікаве. Син заклопотаний своїми справами, коли телефоную – він зайнятий вічно, а сам рідко телефонує. А от Микола мені дзвонив щодня, розпитував все до дрібниць., навіть чи снідала я.

Одного ранку я набрала чоловіка і сказала, як є, сказала, що скучила, хочу їхати додому і більше не покидати рідний дім ні за які гроші. Микола сказав, що буде мене дуже чекати і найперше, що запитав, що мені приготувати, щоб я хтіла з’їсти. Це було так щиро, так по-простому, що я відчула в душі якесь тепло. Не даремно я стільки років прожила з цим чоловіком.

Вдома Микола чекав мене з великим букетом троянд і каструлею голубців. Вони були підгорілі, пересолені, але смачніших голубців я в своєму житті ще не їла. Дякую господу за такого доброго чоловіка, я ніколи його не залишу.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page