Ми з чоловіком одружилися, коли були ще зовсім молодими. Я чекала дитину.
Спочатку у нас було все добре, але після народження другої дитини, Данило дуже змінився, він вже не був тією доброю людиною, яку я зустріла колись. Я часто ночувала у своєї сестри, або у подруги.
Я не раз намагалася поговорити зі свекрами, щоб вони переконали сина, щоб він краще ставився до мене, але батьки Данила робили вигляд, що нічого не відбувається і все у нас добре. Мені, щиро кажучи, вже давно хотілося розлучитися, але було просто шкода дітей. Все ж для діток рідний тато, є тато.
А потім на роботі я познайомилася з Михайлом, він був дуже доброю людиною, жив в сусідньому селі з батьками. Жодного разу одружений не був, мав велике господарство і весь час працював. Михайлові в житті не дуже щастило, тому він згодом звик з тією думкою, що житиме сам і вже перестав шукати свою долю.
А, як виявилося згодом, його долею стала я. Ми багато спілкувалися на роботі і зрозуміли, що маємо багато спільного, що нам добре проводити час разом.
Згодом Михайло покликав мене заміж. Я знала, що в мене сім’я, але ніхто в ній не був щасливим, тому я погодилася, вважала, що так буде краще для всіх.
Ні люди в селі, ні моя родина не розуміли мене, мене зрозуміли і підтримали лише мої власні діти. Будинок, де ми жили з чоловіком, дістався мені від батьків, тому мені довелося його продати і переїхати в інше село, подалі від чуток і знайомих мені людей.
Зараз вже 5 років, як ми живемо великою сім’єю з батьками Михайла. Вони дуже добрі люди, люблять мене. Свекри в усьому мені допомагають і скоро в нас буде синочок.
Я жодного разу не пошкодувала, що пішла від такого чоловіка. І хочу порадити всім – ніколи не слухайте, що говорять про вас люди, живіть своїм життям, як вам хочеться, лише тоді ви будете по справжньому щасливі.
Фото ілюстративне.
