fbpx
Життєві історії
Чоловік діловито збирав свої речі, залишивши тільки зимові куртки, кидав їх у сумки, не помічаючи дитини, що горнулася до нього. Сказав, що йому треба розібратися в собі. А одного разу я випадково його побачила з миловидною брюнеткою років 25-ти, стрункою і високою. Мій чоловік сидів з нею на відкритій веранді кафе недалеко від моєї роботи, ймовірно він навіть не подумав, що я зможу якось там знову опинитися

Відколи чоловік пішов від мене, не подзвонив ні разу, не запитав, чи є що їсти синові, чи є чим оплатити комуналку хоча б за той місяць, коли він ще жив з нами. Просто зник з нашого життя, сказавши, що втомився і хоче пожити окремо.

Ми прожили в шлюбі десять років, нам обом по сорок. Нашому маленькому синові всього лише три роки. Коли після виписки я з малюком повернулася додому, в спальні не було вільного місця від квітів.

І ось тепер він втомився. Чоловік діловито збирав свої речі, залишивши тільки зимові куртки, кидав їх у сумки, не помічаючи дитини, що горнулася до нього, зрідка, роблячи перерву, щоб «хильнути» чогось міцнішого на кухні для хоробрості.

Він пішов. Я залишилась. Ми жили в моїй квартирі, яка мені дісталася від батьків, тому тішило в цій ситуації лише одне – хоча б з дому мене ніхто не вижене.

Подруги запевняли мене, що він напевно когось собі знайшов, і радили йти подавати на аліменти. – На що ти жити будеш, поки твій благовірний буде відпочивати і життя обмірковувати, – питала мене найкраща подруга Оля.

Так, жити було ні на що. З роботи, за наполяганням чоловіка, я звільнилася, коли дитині було півтора року:

– Ми так довго чекали сина, – сказав мені тоді Олег, – не місце йому в садках. Сиди і виховуй дитину. Я цілком вас обох прогодую.

Я сиділа з дитиною, жила інтересами чоловіка і сина, самовіддано створювала затишок, розділяючи всі устремління свого чоловіка. Заробляв він досить, грошей на господарство і мої потреби давав, не питаючи звіту.

Через тиждень, як чоловік пішов, я подала на аліменти, сама гарячково шукала роботу.

Мені пощастило, на моїй колишній роботі як раз пішла на пенсію моя колега, виходь хоч завтра, питання тільки в тому, що місця в садку не було, я ж не вставала на чергу.

Моя мама запропонувала свою допомогу в якості няні.

– Будеш приводити онука до нас, – сказала мама, – так, мені важкувато буде на сьомому десятку, але що ж тепер поробиш! Тільки підкидай грошенят трохи, щоб я продукти йому купувала.

Це було розумно і справедливо. Пенсія у мами маленька, на перших порах я позичила грошей у тієї ж подруги: треба було і нам з сином їсти, і їздити на роботу і з роботи.

Чоловік весь цей час не давав про себе знати. А одного разу я випадково його побачила з миловидною брюнеткою років 25-ти, стрункою і високою. Мій чоловік сидів з нею на відкритій веранді кафе недалеко від моєї роботи, ймовірно він навіть не подумав, що я зможу якось там знову опинитися.

Моє життя стало налагоджуватися. І знаєте, я раптом зрозуміла, що без нього мені краще. Спокійніше і чистіше стало в будинку, не треба було купувати і готувати їжу, яку він любив, а я терпіти не могла. Ніхто не розкидав речі по квартирі і не залишав після себе брудну ванну.

А ще я зрозуміла, що я інша. Зовсім не та, що була в шлюбі. Що, виявляється, духи, які стоять на моєму туалетному столику, які так подобалися чоловікові, мені просто огидні. Що я ненавиджу свій колір волосся, понуро каштановий, на якому наполягав чоловік. Що мені йде коротка стрижка, а не довге волосся. Що кросівки чудово поєднуються з сукнею, а помада нюдового відтінку – це абсолютно не моє.

Невже всі ці десять років я розчинялася в своєму чоловікові, переставши бути самою собою?

Я стала повертати собі себе по шматочку, по крапельці. Почавши заробляти, через три місяці я отримала підвищення і прибавку до зарплати. Змінила ненависні сукні на джинси і ділові брючні костюми.

Перефарбувала у всій квартирі стіни в зовсім інші кольори, ті, які подобалися особисто мені. І подала на розлучення. Відколи чоловік пішов, пройшло 8 місяців, а він не подзвонив ні разу.

А за два дні до суду він з’явився. З квітами та фруктами.

– Я подумав, розібрався в собі, я не проти повернутися, – заявив мені чоловік, – о, який у нас не красивий колір стін в коридорі. І навіщо ти обрізала волосся, тобі так не йде.

– Я теж розібралася в собі, – відповіла я чоловікові. Я не хочу, щоб ти повертався. Я теж подумала і зрозуміла: мені краще без тебе.

Чоловік почав говорити, що я егоїстка, що я не думаю про сина, який залишається без батька. Що я нікому не потрібна в своїх сорок років, та ще й з дитиною.

– Про сина я думала всі ці вісім місяців, які його тато розбирався в собі. Я думала про те, чим нагодувати дитину, з ким його залишити в мої робочі години. І так, я егоїстка, це, виявляється, так приємно. А на рахунок того, що я нікому не потрібна, ти не правий. Я потрібна. Дуже потрібна самій собі. Мене у себе так довго не було.

Я закрила двері за колишнім чоловіком. Я ні про що не шкодую. І я буду наполягати на розлучення. У відносинах не буває тай-аутів, якщо вони, ці самі відносини, справжні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page