Так склалося життя, що старенька Одарка у своїх 87 років залишилася зовсім самотньою.
Двоє дорослих дітей, яким вона віддала усі свої найкращі молоді роки, зовсім забули за немічну стареньку матір, яка сама жила в селі. Кожен займався своїми власними справами, були свої турботи й інтереси. Усе було ніколи провідати матір, ніяк не могли довідатися в село, постійно відкладали на потім. Живе якось старенька матір – та й добре.
А сама Одарка кожного дня чекала, що рипнуть її старенькі двері і до хати увійде хтось з її дітей, яких вона дуже любить і так довго чекає.
Останнім часом вона відчувала, що сили з кожним днем її покидають, ходити стає повільніше, а прокидатися вранці ще важче. І так Одарці хотілося ще хоч разок побачити своїх діток та онучат. Бабусі здавалося, що тоді й відійти в засвіти їй буде спокійніше. Однак її сподівання були марними, чекала вона даремно.
Згодом таки настав той день, коли вона пішла в засвіти, так і не попрощавшись зі своїми дітьми, про що так багато мріяла останнім часом. Сусіди і добрі люди самі організували тихе прощання з Одаркою, як годиться за усіма християнськими звичаями.
На прощання зі своєю мамою теж діти не встигли приїхати.
А за тиждень, як бачили усі сусіди, на маминому обійсті зібралися її діти, щоб оформити спадщину, на яку сподівалися останнім часом. Все ж таки є якийсь клаптик землі та хатина непогана, за які можна отримати в наш час хорошу копійку.
Двері хати, несподівано для них, виявилися відчиненими. Вони заглянули всередину і зустрілися з якимось молодим чоловіком, який почував себе повноцінним господарем і запитав у них, хто вони і кого тут шукають, адже вперше їх бачив.
– Ми господарі цієї хати, рідні діти Одарки, спадкоємці цього обійстя і землі.
– Ви помиляєтеся, тут інший господар. Ця хата та обійстя належать нам: мені і моїй дружині.
– Як це вам?! Про що може бути мова?
– Ми доглянули і організували прощання з вашою мамою. Ми піклувалися нею упродовж двох останніх років, оскільки їй не було кому навіть хліба купити, води до хати принести, а пару останніх місяців вона взагалі не вставала. Усе виглядала вас щодня на лавці біля хвіртки, своїх діток до останньої хвилини. Не дочекалася. Ось документи усі, ознайомтесь.
В цю хвилину слова тут були зовсім зайві. Вони усі спізнилися, просто спізнилися діти на кілька років.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
