fbpx
Життєві історії
Через тиждень, як не стало старої Одарки, на її подвір’ї з’явилися діти. Вони приїхали спадщину ділити. Та двері хати були відкриті, там ходив чужий чоловік

Так склалося життя, що старенька Одарка у своїх 87 років залишилася зовсім самотньою.

Двоє дорослих дітей, яким вона віддала усі свої найкращі молоді роки, зовсім забули за немічну стареньку матір, яка сама жила в селі. Кожен займався своїми власними справами, були свої турботи й інтереси. Усе було ніколи провідати матір, ніяк не могли довідатися в село, постійно відкладали на потім. Живе якось старенька матір – та й добре.

А сама Одарка кожного дня чекала, що рипнуть її старенькі двері і до хати увійде хтось з її дітей, яких вона дуже любить і так довго чекає.

Останнім часом вона відчувала, що сили з кожним днем її покидають, ходити стає повільніше, а прокидатися вранці ще важче. І так Одарці хотілося ще хоч разок побачити своїх діток та онучат. Бабусі здавалося, що тоді й відійти в засвіти їй буде спокійніше. Однак її сподівання були марними, чекала вона даремно.

Згодом таки настав той день, коли вона пішла в засвіти, так і не попрощавшись зі своїми дітьми, про що так багато мріяла останнім часом. Сусіди і добрі люди самі організували тихе прощання з Одаркою, як годиться за усіма християнськими звичаями.

На прощання зі своєю мамою теж діти не встигли приїхати.

А за тиждень, як бачили усі сусіди, на маминому обійсті зібралися її діти, щоб оформити спадщину, на яку сподівалися останнім часом. Все ж таки є якийсь клаптик землі та хатина непогана, за які можна отримати в наш час хорошу копійку.

Двері хати, несподівано для них, виявилися відчиненими. Вони заглянули всередину і зустрілися з якимось молодим чоловіком, який почував себе повноцінним господарем і запитав у них, хто вони і кого тут шукають, адже вперше їх бачив.

– Ми господарі цієї хати, рідні діти Одарки, спадкоємці цього обійстя і землі.

– Ви помиляєтеся, тут інший господар. Ця хата та обійстя належать нам: мені і моїй дружині.

– Як це вам?! Про що може бути мова?

– Ми доглянули і організували прощання з вашою мамою. Ми піклувалися нею упродовж двох останніх років, оскільки їй не було кому навіть хліба купити, води до хати принести, а пару останніх місяців вона взагалі не вставала. Усе виглядала вас щодня на лавці біля хвіртки, своїх діток до останньої хвилини. Не дочекалася. Ось документи усі, ознайомтесь.

В цю хвилину слова тут були зовсім зайві. Вони усі спізнилися, просто спізнилися діти на кілька років.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page