Я виросла в сім’ї, де усім заправляла моя мама. Пам’ятаю, що тато завжди чемно виконував усі вказівки дружини, тому жили ми дружно, без сварок, доволі заможно. Саме мама завжди вирішувала, коли нам робити ремонт, куди ми поїдемо у чергову поїздку чи які меблі будуть у нас в квартирі. Тато на все лише ствердно кивав головою.
Коли я вийшла заміж, Василь відразу пояснив мені, хто в домі хазяїн. Але я особливо і не сперечалася, бо характер у мене зовсім не такий, як у мами. Я завжди вважала, що жінка має дбати за добробут, за порядок, а керувати має чоловік. Ми живемо уже п’ять років, я з усіх сил намагаюся бути зразковою дружиною. Нещодавно у нас народилася дитина. Всі домашні обов’язки, в тому числі і догляд за дитиною, я взяла на себе. Василь ніколи і тарілку за собою не помиє, зате вимагає, щоб в домі була ідеальна чистота.
Останнім часом я почала помічати, що з кожним днем у нас ситуація стає все гіршою. Дійшло до того, що я навіть колготки собі сама купити не можу, всі покупки робить чоловік і при цьому ніколи не питає моєї думки. І хоч часто мені не подобаються ті речі, які купує мені Василь, я мовчки дякую за все і продовжую піклуватися про нього і про сина. Так склалося, що про себе я думаю в останню чергу.
Через тиждень у мами ювілей – 50 років. Вона прийшла до мене обговорити деталі, адже звикла все тримати під контролем. Мама вирішила, що свято у неї буде у бузкових тонах, адже якраз на її день народження цвіте бузок. Спеціально для цього вона вже мені і сукню підібрала, принесла, щоб я приміряла.
Я одягла сукню, і якраз в цей момент з роботи повернувся Василь. Він не зрозумів, що за обновка на мені, а коли я пояснила, він сказав, що ця сукня йому не сподобалася, і я піду в тій сукні, яку він сам мені вибере. На цьому вони з моєю мамою і посварилися. Вони обоє дуже сильні натури, а я вже і не знаю, кого з них слухати. Мама ображена пішла додому.
Розумію, що багато хто скаже, мовляв, я просто залежна від чоловіка, але це не так. Я просто намагаюся зберегти мир і спокій в своїй сім’ї. Я не за себе хвилююся. В першу чергу я переживаю за дитину, хочу, щоб мій син ріс в повній сім’ї, і щоб поряд з ним завжди був батько. І якщо я розумію поведінку свого чоловіка, то моя мати – ні. Вона вважає, що я повинна подати на розлучення і перестати терпіти його. Її можна зрозуміти, адже вона переживає за мене, як за свою дитину, так само як і я про свою. Однак я людина доросла і сама можу вирішити, що мені робити. Більше того, коли я прислухалася до її порад у відносинах, вони завжди руйнувалися. Зараз, найменше, чого я хочу, так це втратити батька своєї дитини.
Думки моїх подруг теж розділилося. Половина з них вважає, що поведінка мого чоловіка є абсолютно нормальною, і кажуть, що головне завдання жінки в такій ситуації – зберегти самовладання. Адже вони повинні бути берегинями вогнища і, якщо не терпіти, то сім’я швидко зруйнується. Друга ж половина, навпаки, вважає, що таке терпіти не можна.
Загалом, сподіваюся, що незабаром я зможу знайти вихід з цієї ситуації. Все-таки я люблю свого чоловіка і мені не хотілося б його втрачати. А наслідувати приклад своїх подруг або матері – я не хочу, адже це моє життя і тільки мені вирішувати, що з ним робити.
Фото ілюстративне – Freepik.
