Я завжди намагалася допомагати родичам, але зараз відчуваю, що не витримую. Мені тридцять п’ять років, а моя сестра молодша за мене на дев’ять років. Відколи я себе пам’ятаю, я опікувалася нею. З раннього дитинства я була їй нянькою, а потім стала спонсором і опікуном. Вона вже так звикла до цього, що часом її нахабність переходить усі межі.
От зараз вона просить мене посприяти, щоб мій чоловік допоміг її чоловікові з роботою. При цьому вона постійно не забуває наголошувати, що ми родичі і повинні допомагати один одному. Джерело
– До кого мені ще звернутися, як не до рідної сестри!
Я втомилася, природно, так склалося, що я все життя, як старша сестра, змушена була її опікувати.
– Гуляти йдеш? – візьми сестру, – наполягала мама. І я дванадцяти-річна дівчинка, замість того, щоб грати з подружками, змушена була сидіти з Оксаною і іншими малюками в пісочниці. Коли я підросла і збиралася на побачення, мені в придачу давали сестру. Природно, воно не вдалося. Наша мама ростила нас одна, родом ми з села. Я розумію маму, вона працювала за двох, їй було важко. Але мене ніхто не прагнув зрозуміти.
Я мріяла про той час, коли я закінчу школу. Тепер я поїду в місто і заживу своїм життям. Це був найщасливіший час. Після навчання я вийшла заміж і залишилася в обласному центрі. Спочатку ми з чоловіком знімали квартиру, а потім йому дісталося житло у спадок. Поступово наше життя стало налагоджуватися. Я народила сина, а чоловік за час мого декрету побудував непогану кар’єру.
У нас все складалося чудово. Іван багато працював і у нас в родині з’явився достаток. З декрету я вийшла в його фірму: там добре платили. Чоловік був начальником, а я рядовим співробітником в іншому відділі. Коли сестра поступила в університет, вона знову з’явилася на моєму горизонті.
– Оксана закінчила школу і їде до вас, – заявила мама по телефону. Ти ж не дозволиш, щоб сестра жила в гуртожитку. Ти старша, ти повинна допомогти. Аргумент, що житло належить чоловікові, що квартира двокімнатна і ми молоді і хочемо жити без сторонніх, мою маму не переконав. Природно, чоловік був не дуже задоволений таким рішенням: довелося сина перевести до нас в спальню, поступившись місцем сестрі. На 4 довгих роки ми забули про спокій. Оксана жила в своє задоволення, забуваючи помити за собою посуд, обполоснути ванну, чи прибрати білизну. А ще мама вимагала, щоб сестру ми брали з собою у відпустку на море.
– Все, – сказав чоловік, – я більше це терпіти не хочу. – Мені легше їй знімну квартиру оплачувати, ніж терпіти у нас вдома.
Так чоловік зняв однокімнатну квартиру для моєї сестри. Замість «Дякую», ми отримали «Виставили дівчинку з дому» – так це називалося у мами. Два роки ми платили сестрі за квартиру, а потім її навчання закінчилося і вона вийшла заміж.
Ми думали, що нарешті спокійно видихнемо, але ні. Чоловік сестри був приїжджим і прийшов жити на знімну квартиру до сестри. При цьому Оксана вважала, що ми і далі маємо платити за їх знімну квартиру.
Мій чоловік не витримав: – Я платив за тебе, ти вчилася, ти сестра моєї дружини, а тепер ти закінчила інститут, ти заміжня, влаштовуйтеся на роботу і самі сплачуйте знімне житло.
Це, звичайно, сестрі не сподобалося. Незадоволена закінченням халяви сестра подзвонила мамі. Та намагалася знову звернутися до моєї совісті, але я була категорична:
– Мамо, ти народила сестру, щоб я до старості її утримувала? Досить, – відповіла я, – нехай заробляють з чоловіком самі. Квартиру в тому місяці для сестри оплатила мама. Зрозумівши, що грошей не буде, сестра нарешті влаштувалася на роботу. Її чоловік теж знайшов якесь місце. Але наші проблеми не закінчилися. Зять працював на одному місці не більше 3-4 місяців, а потім ще стільки ж перебував у пошуку. А потім Оксана і прийшла за нього просити, щоб мій чоловік взяв його до себе:
– У мене дитина буде, – нила сестра, – чим ми будемо за квартиру платити. Чоловік погодився, але сказав, що допомагає останній раз.
Останній раз тривав 3 місяці. А потім: «Олексій проспав», «у Олексія температура», «Олексій не зміг двері закрити, замок забарахлив». Олексію довелося звільнитися, а сестра була вже в декретній відпустці.
У них знову не було грошей, тому за грошима вона прийшла до мене: – Ти повинна мені допомогти, адже я чекаю дитину! Мама сказала, що ти зобов’язана, ти ж мені старша сестра.
Може і некрасиво я поступила, але я відповіла: – Я все життя була зобов’язана. Досить на мене навалювати свої проблеми, я теж чекаю дитину, так-так, другу дитину. Я допомагала тобі, поки ти вчилася, точніше, допомагав мій чоловік. Скільки можна? Не можна вішати мені на шию свої проблеми нескінченно. Вчіться з Олексієм самостійності.
Якщо розсудити, сестрі двадцять шість років, її чоловікові двадцять вісім. Сестра з чоловіком повинна була думати головою, як вони будуть жити, коли планували дитину.
Через тиждень пролунав очікуваний дзвінок від мами:
– Оксанка з чоловіком приїхали жити до мене, – кричала вона на мене. – Ти відмовила у допомозі сестрі, яка чекає на дитину, у тебе немає серця! Ти подумала, як я з своїми скромними доходами буду їх утримувати?
А про те, що мені теж скоро в декрет, мама не згадувала. Я вважаю, що ми і так достатньо зробили для моєї сестри. Досить опікати. Інакше вона ніколи не навчиться жити самостійно.
Моя мама була розлючена, вона кричала, щоб чоловік мене кинув, щоб мої діти голодували. Я поклала слухавку. Прикро, коли тобі так дякують. Спілкуватися зі мною мама зараз не хоче, бо вважає зарозумілою зрадницею.
Фото ілюстративне – likuniya.ru.
