В 67 років я змінила країну проживання, переїхала до доньки за кордон, в Чехію. Не думала я, що в мене так складеться життя. На переїзді наполягла моя донька, якій зараз 43 роки.
Я вийшла заміж в 23 роки. З Іваном ми зустрілися на заводі, де ми разом працювали. Через великі зусилля мені тоді вдалося на роботі отримати однокімнатну квартиру, в яку ми з Іваном і пішли жити після весілля. Через рік у нас народилася донечка, ми назвали її Оксанкою.
Але сімейне життя у нас чомусь не складалося, ми з чоловіком дуже віддалилися один від одного. Через чотири роки такого спільного життя я сама запропонувала чоловікові розійтися і дати шанс один одному стати щасливими. Але Іван не хотів розлучення, бо йому було нікуди йти, так як свого житла у нього не було.
Так сталося, що на роботі я зустріла іншого чоловіка. Зеновій був вдівцем і сам виховував сина, на два роки молодшого за мою доньку. Він був з сусідньої області, а до нас приїхав у відрядження. Ми почали з ним спілкуватися і в якийсь момент я зрозуміла, що Зеновій дуже близький мені по духу.
З чоловіком у мене стосунки не складалися ніяк. І тому, коли через рік нашого спілкування Зеновій запропонував мені переїхати до нього, я погодилася, бо на той момент ми вже були розлучені, хоча і продовжували проживати в одній квартирі. Правда, це рішення далося мені нелегко, бо мені довелося залишити донечку з своїм першим чоловіком в своїй квартирі, з якої колишній чоловік відмовлявся з’їжджати.
Зеновій жив з своїм чотирирічним сином в однокімнатній квартирі, тому забирати свою шестирічну донечку мені просто не було куди. Юрія, сина Зеновія, я виховала, як рідного.
З своєю донькою за всі ці роки я бачилася всього кілька разів, так склалося. Зараз я розумію, що я могла би і більше прикладати сил, щоб спілкуватися з донькою, але тоді життя в іншому місті мене закрутило і назавжди віддалило від доньки.
Пройшло багато років, від спільних знайомих я дізналася, що донька вийшла заміж, а мій колишній чоловік переїхав в село, там йому залишився будинок від далеких родичів. Коли донька виходила заміж, на весілля мене не покликали. А потім я дізналася, що донька з чоловіком виїхали в Чехію.
З другим чоловіком я прожила майже 30 років, а потім його не стало. Юрій весь цей час жив з нами, зі мною у нього були хороші стосунки. Але як не стало чоловіка, він сказав мені, що це його квартира і щоб я шукала собі житло.
Це було перед самим Різдвом, три роки тому. Мені на пошту прийшов лист з Чехії, від Оксани, моєї доньки. Я була розчулена, прочитавши його. Донька писала, що знає про моє скрутне становище, що вона давно вже пробачила мене і спробує забрати мене до себе.
Оксана стримала своє слово, менше, ніж через рік я вже була у неї в Празі. Я думала, що вона мене ніколи не пробачить, а виявляється, вона давно все відпустила. І чоловік у неї дуже хороший, і двоє донечок, моїх прекрасних внучок.
Зараз я дуже щаслива, в доньки мені дуже добре. Знаю, що не заслужила такого доброго відношення до себе, бо зробила в молодості велику помилку, але радію, що Бог нагородив мене такою доброю донькою.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
