fbpx

Через рік після розлучення дочка почала зустрічатися з одним чоловіком з нашого села. Ірині моїй тоді було 24 роки, а йому 44. Проте він ще жодного разу не був одруженим. Іван був сином доволі заможних батьків, і саме вони шукали йому наречену. Його батьки стали категорично проти: бідна невістка, та ще й з дитиною, їм явно не підходила. Тоді Іван запропонував компроміс – він одружиться з Іриною за умови, що вона дитину у нас з чоловіком залишить

Я виростила свою внучку, дочка мені її залишила, коли дитина ще в школу не ходила.

В свій час моя дочка вийшла заміж, народила дівчинку, але її шлюб не вдався, чоловік пішов від неї, залишивши її одну з дитиною.

Ірина тоді до мене повернулася, внучці було всього 2 роки.

Через рік дочка почала зустрічатися з одним чоловіком з нашого села.

Ірині моїй тоді було 24 роки, а йому 44. Проте він ще жодного разу не був одруженим.

Іван був сином доволі заможних батьків, і саме вони шукали йому наречену. Все ніяк гідної кандидатури не могли підібрати.

Як вони з моєю Іриною зустрілися, я вже не знаю, адже у них величезна різниця у віці.

Та моя дочка Івана зацікавила, і він захотів з нею одружитися.

Його батьки стали категорично проти: бідна невістка, та ще й з дитиною, їм явно не підходила.

Іван запропонував компроміс – він одружиться з Іриною за умови, що вона дитину у нас з чоловіком залишить.

Я ніколи б не подумала, що моя дитина погодиться на таку безглузду пропозицію, але вона погодилася.

Прийшла до нас додому, і стала просити, щоб ми залишили дівчинку у себе.

Ірина обіцяла, що зможе переконати чоловіка забрати дитину, але на це потрібен час, а зараз вона просто хоче зачепитися за цю багату родину.

Дочка вийшла заміж за Івана, невдовзі у них народився спільний син. Про свою обіцянку забрати дочку, Ірина забула.

Так ми з чоловіком виростили і виховали внучку. Юлі зараз 25 років, вона закінчила університет, влаштувалася на роботу, і нам з чоловіком дуже допомагає. Фактично, вона нас зараз утримує.

А про свою маму внучка всі ці роки і чути нічого не хотіла.

Дочка час від часу шукала якісь шляхи примирення, але марно. Юля їй не пробачила того, що та від неї відмовилася.

Одного разу ми з нею йшли по вулиці, їй було років 12, і коли ми побачили Ірину, внучка перейшла на іншу сторону вулиці, щоб навіть не привітатися з мамою.

Я вже немолода, мені 75 років, я – не вічна. І я боюся, що коли мене не стане, у Юлі не буде підтримки від рідних людей.

Тому я щоразу прошу її помиритися з мамою, але вона на ці мої слова реагує дуже недобре.

Що мені робити? Як помирити дочку і внучку?

І чи взагалі це можливо?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page