fbpx
Життєві історії
Через рік після одруження Христина з Богданом поїхали у відпустку в своє містечко. Розраховували пробути два тижні. А затрималися на три: їх запросила на весілля двоюрідна сестра Богдана. Христина була ошелешена, коли побачила на нареченій свою весільну сукню

Не думала, що таке буває, але одна моя співробітниця розповіла мені, що розлучилася з своїм чоловіком через весільну сукню.

– А я зі своїм першим чоловіком розлучилася через сукню, – сказала вона мені в розмові в обідню перерву.

Справа була так. Христина перший раз заміж виходила в 1997-му році. Часи були важкими, на покупку її сукні батьки буквально ледь назбирали грошей: банкету шикарного може і не бути, але на фото наречена просто зобов’язана була виглядати надзвичайно.

– В салон поїхали, в обласний центр, – згадує Христина, – кілька штук переміряла і зняла без жалю, а це, я як його побачила, прямо закохалася – моє. Ручна робота, сказали, що ексклюзив.

– Дороговато для нас, – сказала мама, – але нічого, аби ти була красива, весела і щаслива в цьому вбранні.

Жити молодята поїхали до батьків чоловіка Христини Богдана. Вони жили в обласному центрі, хоча родом Ніна Іванівна була з маленького містечка, де виросла і сама Христина.

– Ми з Богданом і познайомилися на моїй малій батьківщині, – пояснює вона, – у нього бабуся тут жила. А в місті у його мами Ніни Іванівни була велика квартира. Три кімнати, правда, свекор ще й молодша сестра Богдана.

– Що з нарядом робити будеш? – запитала невістку Ніна Іванівна, – Треба б продати, воно он яке дороге, чого йому просто лежати.

– Не знаю поки, – сказала їй Христина, – хай полежить, а там видно буде.

Та й мама Христини говорила, що продавати весільну сукню, так само як і давати її комусь – погана прикмета, мовляв, долю, щастя своє віддаєш.

Христина в прикмети не вірила, але продавати таку красу поки було шкода. Через рік Христина з Богданом поїхали у відпустку в своє містечко. Розраховували пробути два тижні. А затрималися на три: їх запросила на весілля двоюрідна сестра Богдана. Христина з нареченою теж була знайома: вчилися в паралельних класах.

– Дивись, – звернув увагу дружини Богдан, – на Іванці сукня точнісінько як твоя, а ти говорила, що батьки дорого його купили, ексклюзив типу.

– Так неприємно стало від цих його слів, – згадує Христина, – та ще батьки чоловіка, які приїхали на весілля, теж підкололи на рахунок ціни і ексклюзивної ручної роботи. До кінця вечора наречена наступила на поділ і порвала каблуком оборку, та ще й наречений впустив на сукню шматок шоколадного торта.

Все це Христина запам’ятала тому що вже дуже наречена побивалася:

– Такі гроші за прокат сукні віддали, – хвилювалася дівчина, – ексклюзив, ручна робота, як тепер його назад віддавати.

Наречену всі втішали і шкодували. Ще через місяць після того пам’ятного весілля, одна колега попросила Христину продати їй сукню, дівчина віднесла її не розгортаючи, прямо в коробці, де вона зберігалася.

– Гроші взяла пристойні, між іншим, – продовжує жінка, – а на наступний день співробітниця при всіх мені сукню повернула, гроші зажадала назад і виставила мене в новому колективі мало не шахрайкою.

– За брудне лахміття гроші брати не соромно? – кинула вона звинувачення в обличчя Христини. Розгорнувши річ, Христина переконалася: поділ порваний, і від шоколаду на видному місці величезна пляма.

– Тоді я все і зрозуміла, – каже Христина, – зателефонувала я т ой самій нареченій. Так і є: тітка її, вона ж моя свекруха за величезні гроші сукню привезла. Нібито в прокат взяла моднюче і дороге.

– А не переживай, – сказала Ніна Іванівна племінниці, забираючи після весілля зіпсовану річ, – я так зроблю, ніхто на пляму і уваги не зверне. Правда, трохи доведеться мені доплатити, за клопоти.

– І що? Нічого поганого в цьому не бачу, – Богдан став на захист своєї мами, коли Христина ввечері спробувала з’ясувати, чому розпорядилися її річчю без дозволу, та ще й не сказали, що сукня зіпсована.

– Та ти б ще рік або більше не згадувала б про нього навіть, а мама вигоду не упустить. Молодець, жити треба вміти, а не обдуриш – не проживеш. У той же вечір Христина зібрала свої речі і повернулася до батьків.

– Нічого, – каже вона, – моя друга сукня була значно розкішніша і вона досі у нас з чоловіком дбайливо зберігається.

Після цієї історії Христина і далі не вірила в прикмети, просто весільна сукня і допомогла їй зрозуміти в яку безпринципну і жадібну сімейку вона потрапила. Найвірніша весільна прикмета: розгледіти нареченого і свою майбутню рідню. І тоді точно все буде добре.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook