fbpx
Життєві історії
Через рік Петро зробив мені пропозицію і я її прийняла, сказавши нареченому, що жити нам з ним є де, щоб не хвилювався. Але чоловік сказав, що не може залишити маму одну, їй 64 роки, часто допомога потрібна

Про те, що Петро був один раз одружений, я знала і до весілля. Ми з ним познайомились у суді, де я працюю секретарем, а він приходив забирати рішення про розлучення. Потім якось закрутилося.

– Ти хоч рішення суду прочитала, – запитала мама, – що там, як розлучалися? Мирно чи не дуже, майно ділили?

Мамине занепокоєння зрозуміло, мені 27 років, заміжня жодного разу не була, а тут чоловік з розлученням за плечима. Але нічого надзвичайного я з документів не побачила: рішення про виплати на сина досягнуто, претензій щодо спільно нажитого майна немає.

– Та ми у шлюбі квартиру купували, – сказав Петро приблизно через місяць після знайомства, – іпотека вже виплачена, а квартиру я їм залишив, там же мій син живе.

У принципі благородний вчинок, гідний всілякої похвали. Я ні на що не претендувала, а квартира в мене і в самої є, від бабусі дісталася, тільки я жила з батьками, тому що не було потреби переїжджати.

Через рік Петро зробив мені пропозицію і я її прийняла, сказавши нареченому, що жити нам з ним є де, щоб не хвилювався. Але чоловік сказав, що не може залишити маму одну, їй 64 роки, часто допомога потрібна.

– Квартира у мами трикімнатна, тож місця нам вистачить, а мама в мене хороша людина, ви обов’язково поладнаєте.

Потім я й сама познайомилася із Оксаною Василівною. Мама Петра прийняла мене добре, поскаржилася на самопочуття і пам’ять, що погіршується. Моє ім’я вона запам’ятала лише з третьої зустрічі.

– Маючи свою квартиру, жити у свекрухи, – дивувалася моя найкраща подруга.

– Ну не може мама Петра одна залишатися, – кажу, – може й уживемося.

Подруга попередила, що я ще пошкодую і передбачила безліч несподіванок у сімейному житті, у тому числі від мами чоловіка, прекрасної людини. І вона виявилася цілком правою.

Приблизно через тиждень після того, як ми з Петром розписалися, я прокинулася в суботу від гучних голосів, один із них був жіночим, інший – дитячим. Я вийшла з нашої кімнати, а Петро ще спав.

В гості до нас прийшла колишня дружина Петра та його син. Я привіталася і пішла до себе через 15 хвилин спільного чаювання з родичами, до яких я не мала жодного стосунку. Почувалася я дуже незручно. Вони балакали, сміялися, щось згадували, а мене наче не було.

– Петре, – сказала я чоловіку, що прокинувся, – а часто у вас в гостях буває твоя колишня дружина з сином?

– Так, – сказав чоловік, – я їх тимчасово просив не приїжджати, поки у нас було весілля і всі справи, але Віра з мамою дуже прив’язані один до одного, та й Олежик моїй мамі рідний онук.

12-річний Олег не проїхав би дві зупинки на автобусі один, його треба було супроводжувати мамі. А Оксана Василівна, яка вранці займалася гімнастикою, теж не могла поїхати до хлопчика сама. Тож усі вихідні з ранку і до пізнього вечора в нашій квартирі були Віра та Олежик.

Вони пекли пироги, винаходили разом якісь салатики. А я була не при справах.

– Якщо тобі дорогий твій чоловік, відводь його до своєї квартири, – порадила мені моя мама.

– Я не можу залишити маму, – твердив Петро, – вона не може жити сама.

– Тоді може Людмила з Максимом до неї переселяться? Вони й так у нас практично живуть, запропонувала я.

Але цей варіант не підходив: у Віри є чоловік. А ось тут я щиро здивувалася, хто терпітиме, якщо його дружина всі вихідні проводить у квартирі колишнього чоловіка!

Коли в наступну суботу до нас знову прийшли з самого ранку Віра і Олежик, свекруха гостинно пригощала їх чаєм, а я збирала речі.

– Ти зі мною, – запитала я чоловіка. І побачила в очах нерішучість.

Я пішла сама, ми розлучилися. Петро і далі живе із мамою.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page