fbpx

Через місяць Валерій та Вероніка одружилися. Без пишного весілля. Зібрали тільки вузьке коло родичів. І вже тоді гості помітили, що немає між ними того сполучного почуття любові, яке так властиво молодим сім’ям

Вероніка працювала в дитячому садку, а Валерій робив кар’єру в поліції. Їх познайомили батьки, і через місяць вони одружилися. Без пишного весілля. Зібрали тільки вузьке коло родичів. І вже тоді гості помітили, що немає між ними того сполучного почуття любові, яке так властиво молодим сім’ям … За матеріалами

Було відчуття, що Валерій і Вероніка зійшлися, бо так треба. Просто треба створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури один одного, затвердили себе в ролі чоловіка і дружини.

Не розумію, як так можна жити – без любові?

– Осудливо дивилася на Вероніку подруга Наталя, –

Ми з Кирилом просто надихатися не можемо один на одного. Це ж таке щастя – любити!

Вероніка тільки знизувала плечима і намагалася не звертати уваги на розповіді друзів про палке кохання.

Коли настали 90-ті роки, почалися  затримки зарплати. Вероніка на той час встигла наpoдити сина і дочку; після декрету вийшла на роботу. Свою крихітну зарплату вона хоча б іноді бачила, а от чоловікові в поліції затримували гроші за півроку.

Подруги Вероніки, які так любили своїх чоловіків, незабаром розлучилися. Причина одна: чоловік не приносить грошей. Любов відразу зникла, як тільки на підприємствах перестали видавати зарплати.

Навіщо він мені потрібен, якщо не може грошей заробити

– часто говорили жінки.

А Вероніка залишила роботу в дитячому саду і пішла торгувати на ринок. Вона брала речі під реалізацію і стояла на ринку в будь-яку погоду. Влітку задушлива спека, взимку мороз за 20-ть градусів. Знайомі ледь впізнавали Вероніку, закутану в шаль і взуту у валянки. Але зате це були реальні гроші, хоч і невеликі, на які можна купити їжу і заплатити за шкільні обіди дитини.

Минали місяці і роки, Вероніка стояла на ринку, Валера ловив шахраїв. Тільки час тоді був такий, що цих, насилу, спійманих, на другий же день випускали. У Валерія і його колег – таких же підлеглих – опускалися руки. Зціпивши зуби, вони знову їхали на затримання і виконували свою роботу іноді ціною власного життя.

На одному із завдань Валерію стало погано. Начальство відразу оголосило його героєм. Але щоб герой хоча б вижив, Вероніка кілька ночей поспіль чергувала біля чоловіка. Вдень вона стояла на ринку, а ввечері йшла до чоловіка, до цього встигнувши приготувати обід дітям. А потім кожен день приносила чоловіку домашню їжу.

Коли Валерій встав на ноги, повернувся в поліцію. На той час економічна ситуація в країні стала налагоджуватися; почали наводити порядок і в поліції: Валерій став вчасно отримувати зарплату. Кар’єра його теж пішла в гору. Незабаром він став приносити в сім’ю хороші гроші. І Вероніка пішла з ринку і повернулася в дитячий сад вихователем.

Коли діти виросли, у них вже була трикімнатна квартира, дорога машина, щороку їздили разом у відпустку. Дочка вийшла заміж, син вступив до інституту.

Частенько, коли жіночий колектив збирається разом, колеги по роботі скаржаться, що неможливо знайти хорошого мужика. Багато розлучилися давно – ще в 90-і роки, коли чоловіки перестали приносити гроші.

Добре тобі, Вероніка

– Кажуть колеги, –

Відхопила он мужика і живеш собі, як у Христа за пазухою: зарплати у них в поліції зараз он які великі.

Вероніка спокійно слухає своїх колег і розведених подруг і тільки посміхається. Вона-то знає ціну свого благополучного життя.

*****

Коли родичі прийшли до Валерія і Вероніки на срібне весілля, то всі помітили, що подружня пара з такою любов’ю дивляться один на одного, що молодь може тільки позаздрити.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел

You cannot copy content of this page