Ми з сестрою уже немолоді люди. Нам під сімдесят. Олена старша за мене на рік. Днями я приїхала в гості до сестри і застала її дуже засмученою. Питаю, що сталося, а вона мені і каже, що її донька хоче у неї жити.
І у мене, і у Олени є по доньці. Моя давно поїхала з родиною за кордон, а Оленина Ірина жила тут, разом з чоловіком і дітьми.
– Дочка до мене приїхати вирішила. Назовсім, жити тут хоче, – скаржилася мені сестра.
– До тебе? З дітьми? Жити? У неї ж четверо дітей? А чоловік? – питала я, нічого не розуміючи.
– Розлучаються вони. Лаялися-лаялися, і ось тобі. Вона і в місті то не працювала, а тут тим більше немає роботи. На що жити збираються? На мою пенсію? Мені одній ледве вистачає. Щось на душі неспокійно у мене.
Через місяць моя племінниця разом з дітьми таки перебралася жити до матері в її невеличкий будинок. У Ірини характер не цукор, та й важко їй було одній з чотирма дітьми. На пропозицію матері почати шукати роботу, відповіла, що після розлучення їй потрібен час прийти в себе.
Приходила вона в себе лежачи біля телевізора і поїдаючи пиріжки, які напекла Олена. До обіду приходили зі школи діти і змітали все, що наготувала бабуся. Тепер сестра біля плити проводила більшу частину дня.
– Хоч і рідні вони мені, а втекла б на край світу від них. Пенсія в два дня зникає. У погребі вже порожньо стало. Як далі жити не знаю. Ірина моя, замість того, щоб на роботу влаштуватися, з сусідом зустрічатися почала. Мені, каже, треба особисте життя влаштовувати. А він живе з матір’ю, і брат його з сім’єю там же. Значить і його до мене в будинок приведе. Куди ж мені подітися? – щодня по телефону скаржилася мені сестра.
До лютого в погребі у Олени закінчилися всі запаси. Ірина все ще не працювала. Вона проводила майже весь час з новим кавалером і його друзями. За дітей вона не переживала, адже вони з бабусею. А ось Олена влаштувалася в місцевий магазин підлоги мити, хоч якась копійка. Дітей годувати треба.
Мені було дуже шкода свою сестру і я якось їй подзвонила і сказала, що Ірину треба провчити. Оскільки моя донька виїхала за кордон і її квартира пустує, я запропонувала сестрі там пожити. Платити тільки комуналку. А, Ірина як одна залишиться, може за розум візьметься.
Сестра погодилася на мою пропозицію і вже через тиждень зібравши трохи речей поїхала в місто. Дочці вона залишила записку: «Іринко, я дуже втомилася. Їду. Ти доросла жінка, мати чотирьох дітей. Впораєшся сама. Дах над головою у вас є, про решту потурбуєшся сама».
Минув рік. Ірина залишившись одна, пішла працювати. Спочатку мити підлогу замість матері. Потім її взяли продавцем. Влітку, разом з дітьми посадила город.
Від матері звісточки не було, і Ірина дуже переживала за неї. Коли все налагодилося, ми їй у всьому зізналися. Тепер сестра приїжджає до доньки в село, допомагає їй по господарству і з дітьми, але назовсім я її ще не відпускаю. Нехай ще трохи відпочине, а Ірина – тим часом стане зовсім самостійною.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
