fbpx
Життєві історії
Через маму від Івана пішла перша дружина. Тому коли він одружився вдруге, друга дружина сказала, що хоче жити окремо. Це теж не допомогло, бо Олена Вікторівна приходила до них щодня, прибирала і готувала. В результаті друга дружина теж втекла. Третій раз Іван одружився з Оксаною. Вона відразу поставила умову – поміняти замки в квартирі. Мама Івана не тільки була не проти, але і сказала, що Оксана у неї найкраща невістка

Іван жив з мамою до 30 років, а потім одружився, і привів свою першу дружину Лесю в дім матері. Але дві жінки на одній території не змогли вжитися. Тому через три роки подружжя розлучилося.

– Ти не любиш мою маму, – з гіркотою констатував при розставанні Іван. – Що вона тобі поганого зробила? Намагалася навчити, як вести господарство. Тобі потрібно терпиміше ставитися до людей.

– Ось і живи зі своєю мамою, поки не підростеш, – відповіла йому Леся, – а мої сили все це терпіти – закінчилися.

Потрібно віддати належне, Олена Вікторівна, мати Івана, ніколи не влаштовувала сцен, голос не підвищувала, просто вона в усе втручалася і при цьому дуже любила повчати. Їй весь час здавалося, що молода невістка нічого не вміє.

Леся спочатку намагалася сумлінно вчитися і вникати, але потім зрозуміла: як би вона не старалася, у неї все одно ніколи не вийде навіть наблизитися до рівня майстерності свекрухи. А Іван замість того, щоб підтримати дружину, говорив: все одно у мами краще! Це він теж так своєрідно намагався вчити.

***

Потім Іван одружився вдруге. Друга дружина Наталія відразу заявила, що жити зі свекрухою не збирається, тому довелося взяти в кредит однокімнатну квартиру.

Олені Вікторівні і ця невістка не була до вподоби.

– Та вже, Леся набагато краще була цієї твоєї другої, – вимовляла мати Іванові, – командує тобою, окремо вона, бачте, жити хоче.

Але незабаром Олена Вікторівна і тут знайшла спосіб свого впливу. Коли молоде подружжя їздили на курорт, їй зробили дублікат ключів, і вона тепер безперешкодно приходила в їх квартиру, навіть після їх повернення.

Вона була до них додому, коли вони були на роботі і наводила там свої порядки – готувала, прибирала, по-тихому. Зрозуміло, що Наталі це дуже не подобалося.

– Я так більше не можу, – скаржилася Наталя, – вона мені постійно демонструє, що я ніяка господиня.

– Вона тобі допомогти хоче, – не розумів чоловік її обурення, – ти ж сама говорила, що втомлюєшся, ось вона і допомагає.

– Але це не означає, що вона повинна господарювати в моєму домі, – виправдовувалася Наталя.

– Ах ось як? У твоєму? – перебив її Іван, – до твого відома, це ще й мій дім, тим більше я плачу кредит зі своєї зарплати.

– Ось і плати, і живи там зі своєю мамою. А я тут третя зайва, – не витримала Наталя, і пішла назавжди.

***

Повертатися до матері Іван не став – йому подобалося відчувати себе повновладним господарем. Ну а мама? Вона з ще більшою енергією взялася тут поратися.

Вона була на пенсії, часу подіти було нікуди, тому кожен день вона приходила сюди, щоб приготувати їжу, попрати, попрасувати, прибратися в квартирі. І тільки в суботу і неділю вона влаштовувала вихідний собі і синові.

***

Івану було вже 36, коли він познайомився з Оксаною і закохався в неї – з нею було так спокійно і легко, немов склалися всі пазли їх характерів в одну досконалу картину.

Коли він перший раз привів Оксану до себе, вона дуже здивувалася чистоті в його квартирі і навіть запідозрила в наявність жінки.

– Це мама до мене приходить, – зніяковіло посміхнувся чоловік, – зайнятися їй нема чим на пенсії, ось і наводить порядки.

Вихідні молоді проводили у Івана в квартирі, тому присутність мами було непомітною. Але час минав, і вирішили вони одружитися.

– Але тільки одна умова, – заявила раптом Оксана. – Замок на дверях ми поміняємо, і ти попередиш про це свою маму, якщо не хочеш надалі наших з нею непорозумінь.

Іван тут же погодився, хоч і довелося йому наслухатися від мами.

– Ну звичайно, – невдоволено бурчала Олена Вікторівна, – мама тепер не потрібна, тепер у тебе найголовніша жінка з’явилася. А мати тепер що? Третя зайва?

– Мамо, ну що ти як маленька? – урезонював її син, – ти що до пенсії хочеш зі мною панькатися?

– А хто ще буде з тобою няньчиться? – продовжувала вона бурчати.

– Та ти хоч для себе поживи трохи, відчуй смак свободи, – сміявся син, обіймаючи її примирливо, – і взагалі, онуків ти хочеш?

– Та які вже онуки, – махнула рукою мати, – дочекаєшся від вас, я вже про це і мріяти забула.

– Ну і даремно, вже через пів року будеш бабусею. Оксана дитину чекає… Мамо, ну ти чого? – стривожився син, побачивши раптом почервонілі від сліз очі матері.

– Так я це від радості, синку, від радості, – схлипувала жінка похилого віку, витираючи мокрі очі хустинкою і посміхаючись. – Все-таки молодець, твоя Оксана. Права вона, як ще з нами, старими власницями боротися? Як же я рада за вас, діти, дай Бог вам щастя і здоров’я. А я так внучку хочу, ну або онука. Нарешті і я стану бабусею.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page