Моя свекруха ніколи мене не любила. Коли ми зустрічалися, то мило посміхалися один одному, а за очі терпіти не могли бути разом в одному приміщенні. За її словами я була не тією дружиною, яка потрібна її синові. Але тим не менше весілля відбулося. Її син обрав мене за дружину.
Батьки мого чоловіка не брали участі в організації весілля, вони зовсім нічим нам не допомагали, лише прийшли як гості.
Буквально через тиждень після весілля, свекруха мені заявила, що весілля було нормальним, але у її сестри було набагато краще і миліше. До чого ці слова були? Я не знаю. Може хотіла мене зачепити цим. Я не надала значення її докорам, адже вже давно відгородилася від батьків чоловіка, я змирилася з тим, що вони ніколи мене не полюблять.
Мені був важливий лише мій чоловік, а його родичів я стала сприймати, як чужих людей.
Але настрій мого чоловіка прямо залежав від зустрічей з його мамою. Після них він ставав злий і ми часто сварилися. Йому все не подобалося.
Пізніше я зрозуміла, що свекруха йому говорить, яка я погана дружина, і що з мене буде погана мати. Я хотіла зберегти сім’ю. Але мої спроби були без успішні.
Ми розійшлися.
Через тиждень після розлучення я дізналася, що чекаю дитину. Дитина була довгоочікуваною. Я вирішила народжувати. З чоловіком ми так і не помирилися. Він став якийсь зовсім байдужий до мене. А з часом зник з мого життя. Свекрусі теж був не потрібен онук, адже він був моїм сином.
І ось, через кілька років, настав той самий момент, який я так довго уявляла. Мені подзвонила моя колишня вже свекруха.
Я почула тихий голос, який просив у мене вибачення. Свекруха тихо шепотіла:
– Вибач, вибач нас, дитино!
Я відповіла, що не тримаю зла і давно пробачила.
На той момент так і було. Час минав, і за щоденними клопотами я забула всі образи. Але свекруха просила вибачення багато раз. Я поцікавилася, чи все у неї добре. Але у відповідь нічого не почула, тільки гудки у слухавці.
На наступний день я поцікавилася у нашої спільної знайомої про життя колишніх родичів. Виявилося, що колишня свекруха лежить у лікарні. До неї рідко хтось приходить.
Колишній чоловік давно живе в іншому місті, має хорошу роботу, можливості, квартиру, машину. Але як і раніше самотній. Не зміг побудувати своє особисте життя.
Мені їх стало шкода. Ми зібралися разом з сином і поїхали в лікарню. Зайшовши в палату, ми побачили маленьку худеньку бабусю. У цій жінці важко було впізнати мою колишню свекруху. Вона виглядала набагато старшою свого віку, дуже засмученою і самотньою. У неї набігли сльози. Вона встала на коліна.
Вона виявилася зовсім нікому не потрібною. Син давно вже забув дорогу до своєї матері і тепер вона виглядала дійсно нещасною жінкою.
Коли ми йшли я почула від неї, що їй тепер легше жити і може спокійно відійти. А я пообіцяла до неї прийти знову.
Чесно кажучи, я не тримаю жодної образи на неї. Але думаю, що нам, людям, варто краще ставитися, до своїх рідних, адже ми не знаємо, що нас чекає завтра.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – eldercare.ru
