Марія тільки закінчила педагогічний інститут і за розподілом потрапила в село, яке знаходилося далеченько від обласного центру. З нею туди ж поїхало ще кілька подруг.
На новому місці влаштувалися швидко, їм виділили кімнати у будинку для вчителів. Марії подобалося викладати, діти були різні: і тихі, і галасливі, але в цьому і була вся принадність її професії – донести знання до всіх.
Через деякий час їй почав приділяти увагу Василь, він працював водієм на місцевій фермі. Веселий, видний, він все частіше почав заходити в гуртожиток, приносити гостинці, проводжав Марію з роботи. Завжди ввічливий, культурний Василь знайшов шлях до серця молодої вчительки. І ось, через кілька місяців залицянь Марія і Василь стояли в залі районного РАЦСу: такі красиві, нарядні і, звичайно ж, щасливі.
Маріїне ж щастя затьмарювали лише слова подруги, напередодні весілля: «Не для тебе він. Ти бачила, як його родина живе? Згадаєш моє слово – не легко тобі з ними прийдеться».
Але дівчина не прийняла слова подруги всерйоз, та й як прийняти, коли поруч з нею перший хлопець на селі. Весілля зіграли, на славу повеселилися, молодих в новий будинок супроводили, колгосп житло виділив. На ранок, Марія почула голоси у дворі: це розмовляли її чоловік з своїм батьком. Дівчина, яка виросла в інтелігентній родині, була ошелешена, бо зроду не чула поганого слова, не те що в свою адресу, а взагалі. І тут таке специфічне спілкування з нецензурними словами…
Василь, побачивши її заусміхався. – Ну, нічого собі ти розмовляєш! – ошелешено вимовила Марія. Василь лише посміхнувся і сказав у відповідь: – Звикай, тепер так завжди буде, – і пішов, кудись зі свекром. Коли вона виходила заміж, то думала, що сімейне життя – це продовження романтичних відносин і не задумалася про те, що основу сім’ї становить не любов, а побут: звичайний, приземлений.
Вона була молода, все здавалося таким незвичайним. Навіть новоспечений чоловік говорив їй, що вона ніби з іншої планети. Тепер, через багато років, зрозуміло, що вони були абсолютно різними: за соціальним рівнем, за освітою, за культурою, і за сімейним вихованням. Все було різним.
Але вона любила і думала, що все налагодиться, все владнається. Марія старалася: навчилася добре готувати, піклуватися про худобу: доїти корів, ганяти худобу на водопій і на випас, вирощувати урожай на городі, готувати їжу чоловікам на сінокіс.
Приємно було піклуватися про свою маленьку сім’ю, бути хорошою дружиною і матір’ю, бути хорошою невісткою для свекрів. Через рік у них народилася дочка. Після відпустки по догляду за дитиною вона вийшла на роботу і встигала в усьому. З’явилися подруги, свята зустрічали компаніями. У друзів теж підростали діти.
Життя в селі почало їй подобатися. Заради чоловіка Марія дуже змінилася. Але, треба сказати, що і її чоловік теж змінився, не так сильно, як дружина, але, принаймі, хоч перестав вживати нелітературні слова.
Фото ілюстративне – izhevsk.
