fbpx

Через кілька місяців Ольга вирішила зробити ще одну спробу, і поїхала до батьків Віталія, щоб сповістити їм, що у них скоро народиться онук, і щоб спитати у них, що сталося з Віталієм. – У нашого сина все добре, не хвилюйся, він в Америці, ми про це подбали. А тобі щиро радимо про свого сина подбати, ми тут ні при чому, так що йди звідки прийшла, – це все, що почула засмучена Ольга від батьків Віталія

Додому Ольга не йшла, а летіла на крилах, бо коханий, нарешті, зробив їй пропозицію. Вона так довго цього чекала, що їй уже почало здаватися, що цього ніколи не станеться – занадто велика прірва була між ними.

Оля народилася і виросла в селі, жила лише з мамою, і особливих статків у них не було. Та дівчина своїм розумом і власними силами зуміла поступити в університет, а потім і роботу хорошу знайти. У мріях у неї було допомогти не лише собі, але і своїй матері.

“Я збудую для своєї мами будиночок, нехай вона хоч трохи поживе в добрі”, – не раз мріяла дівчина, і це давало їй сили працювати і рухатися далі.

На роботі Ольга познайомилася з Віталієм, між ними з перших днів виникла симпатія, а згодом дружні почуття переросли у справжнє кохання. Та була одна проблема – батьки Віталія були дуже заможними людьми, а він у них – єдиний син.

Хлопець переконував Ольгу, що його батьки не такі, і що їм не важливо, хто скільки грошей має, та коли він привів кохану знайомити з батьками, то дівчина відчула неабиякий холод з їхнього боку.

Мама нареченого лише спитала, де вони жити збираються після весілля, і так, між іншим, натякнула, щоб Ольга на їхні статки не розраховувала.

Сказати, що дівчина була засмучена – це нічого не сказати, адже вона по-справжньому любила Віталія, і щиро вважала, що вони усього досягнуть разом. І Віталій теж так вважав, тому і зробив пропозицію Ользі.

Вони вирішили, що розпишуться і знімуть квартиру. А оскільки вони обоє непогано заробляють, то самі себе прогодують, без допомоги батьків.

Ольга мала чекати Віталія в селі, він пообіцяв, що приїде і попросить благословення на їхній шлюб у її матері. Та у визначений час Віталій не приїхав і навіть не брав слухавку. Зник, пропав, наче нічого і не було.

Виплакавшись вдосталь Ольга вирішила, що треба продовжувати жити далі. Адже тепер вона не одна, зрозуміла дівчина, що дитя під серцем носить.

Через кілька місяців Ольга вирішила зробити ще одну спробу, і поїхала до батьків Віталія, щоб сповістити їм, що у них скоро народиться онук, і щоб спитати у них, що сталося з Віталієм.

– У нашого сина все добре, не хвилюйся, він в Америці, ми про це подбали. А тобі щиро радимо про свого сина подбати, ми тут ні при чому, так що йди звідки прийшла, – це все, що почула засмучена Ольга від батьків Віталія.

Минув час, Ольга народила чудового хлопчика. Як кажуть – світ не без добрих людей, і багато знайомих їй дуже допомогли – хто коляску дав, хто колиску, а хто одяг приніс для дитини, так що Ользі навіть не довелося особливо витрачатися.

А надто вже їй допомагав її добрий друг Тарас. Він від неї не відходив, все казав, що не розуміє Віталія, як він міг від своєї дитини відмовитися?

Віталій повернувся додому через 5 років. Ольга йшла по вулиці з сином, і раптом побачила знайомий образ, але в її душі навіть нічого не стрепенулося, бо ж стільки усього було пережито.

Натомість він підійшов до них із словами: “Ну нарешті я вас побачив! Тепер я вас нікому не віддам”.

“Мамо, а хто це?” – перелякано запитав маленький Андрійко.

“Я – твій батько”, – впевнено відповів Віталій і спробував обійняти сина, але той поспішив сховатися за спину матері.

“У мене є тато, і це дядько Тарас”, – раптом випалила дитина. А Віталій запитальним поглядом глянув на Ольгу.

В цей час Тарас стояв позаду і спостерігав за тим, що відбувається. Найбільше він боявся, що Ольга пробачить Віталія, і він їх з Андрійком втратить назавжди.

Але маленький Андрійко допоміг їй зробити вибір: ось він, справжній батько, той, хто завжди був поруч, і це – Тарас. Шкода, що вона і сама цього не зрозуміла раніше.

“Я купив для нас квартиру, тепер ніхто і ніщо не завадить нашому щастю”, – спробував зупинити Ольгу Віталій. Але маленький Андрійко вже був на руках у Тараса, таких мужніх і сильних, які ніколи не підведуть.

“Пізно ти, Віталіку, про нас згадав. Ми вже навчилися жити без тебе”, – сказала на прощання Ольга і попрямувала вслід за своїм маленьким синочком.

Отак, інколи очі і серце дитини бачать більше, ніж ми.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page