fbpx
Життєві історії
Через кілька днів я випадково підслухала розмову чоловіка з його мамою. Свекруха говорила йому, що поки документи на ній, я не зможу ні на що претендувати. Так ось, виявляється, як думає їхня сімейка. Мій чоловік будує будинок, власницею якого формально стане свекруха. А я заради цього будівництва, у всьому собі відмовляю і на всьому економлю

Донедавна я вважала вирішеним своє житлове питання. Ми з чоловіком живемо в моїй двокімнатній квартирі, яку мені залишили батьки. І я жодного разу не дорікнула чоловікові, що це не його квартира. Разом ми вже 10 років, у нас двоє дітей, дівчаткам 7 і 5 років.

А нещодавно мій чоловік загорівся ідеєю мати власний будинок. Для мене це було трохи дивним. Ми обоє виросли в місті, до землі тяги я за чоловіком ніколи не помічала. Ні коли зустрічалися, ні в перші роки нашого шлюбу.

Мама моя ще працює, батьки Володимира в сусідньому містечку. Вони приїжджають на онучок порадіти, але рідко. Після того, як старша донька пішла в школу, а молодша до дитячого садка, я вийшла на роботу.

Я працюю керівником відділу в банку, отримую непогану зарплату. Та й чоловік щось заробляє, от і почали ми замислюватися над тим, щоб придбати машину, поміняти кухонний гарнітур, з’їздили відпочити на морі, коли дочки трохи підросли.

І тільки ми почали трохи, що називається, жити для себе, так чоловіку прийшла ідея будувати будинок. Справа в тому, що трохи більше року тому нам несподівано дісталася ділянка землі в селі. Недалеко, в сусідньому районі, де свекри живуть. На ділянці був старий будиночок, двоюрідна тітка свекрухи там жила. От чоловік загорівся – буду будувати будинок.

Я, чесно кажучи, відразу не була в захваті від цієї ідеї.

– Ти там жити зібрався? – спитала я його. – А на роботу автобусом будеш їздити?

– Ні, – відповів Володимир, – жити будемо тут. Нехай там буде дача. Та хіба мало що. На старості років туди з тобою поїдемо. А квартиру дівчаткам залишимо. Я так вирішив.

Сперечатися з чоловіком було марно. Ну вирішив і добре б, але будинок треба будувати з нуля. На які гроші? Правильно, на свої. А жити ми будемо на те, що залишиться. Тобто на мою зарплату. Вчотирьох.

Є і ще один нюанс. Ділянка за документами належить мамі Володимира. І ніяких дій для того, щоб переписати її на сина свекруха не робить. Коли я натякнула їй на це, вона відповіла:

– Навіщо? Володимир у нас один, і так все йому і дістанеться.

– Хоча б для того, щоб ми могли вкласти в будівництво свої гроші. Ми ж маємо бути впевненими, що будуємо собі, а не комусь.

Але свекруха мене ніби не чула. Вони там своєю родиною все дружно повирішували, а я маю просто мовчати. Чоловік з батьком багато роблять самі, виходить дешевше. Але і на це йде вся зарплата чоловіка, і навіть більше.

Тепер у нас ні відпочинку на морі, ні машини. Живемо на мої гроші, дівчат одягати стали за залишковим принципом. І при цьому всьому чоловік постійно повторює, що він сам будує будинок.

– Ти б міг говорити, що сам, якби твоє будівництво не відбивалася на сім’ї, а так що виходить? – якось не витримала я. – Будинок мамин, а годую всю сім’ю я?

Чоловік навіть образився на мене за це. Але через кілька днів я зрозуміла, що була права, коли підслухала їхню розмову по телефону. Свекруха говорила моєму чоловікові, що поки документи на ній, я в разі чого не зможу ні на що претендувати.

Так ось, виявляється, як думає їхня сімейка. Вони не зрозуміло для кого будинок будують, а я маю тягти все на собі.

Фото ілюстративне – LiveGournal.

You cannot copy content of this page