fbpx
Життєві історії
Через кілька днів я приїхала додому з двома дітками. Усім сусідам і знайомим я сказала, що народилася двійня. Зустріли нас з малюками мій тато і рідна тітка. Денис не приїхав навіть на свого сина подивитися. А чого я могла очікувати від чоловіка, який з такою легкістю кинув рідну дочку від першого шлюбу і навіть не допомагав їй весь цей час. Ось і відкрилися у мене очі, але було пізно

Дениса я щиро любила. Познайомилися ми з ним на дні народженні у моєї подруги п’ять років тому, він тоді ще був одружений, але вже, як він говорив, на межі розлучення. В наш обласний центр він приїхав з маленького провінційного містечка, там і залишилася жити його колишня дружина і дочка після розлучення.

Ми якось відразу почали зустрічатися, і я зрозуміла, що чекаю дитину. Чесно сказати, дитина не входила в мої плани, принаймі, так швидко. До того ж, лікарі не радили мені народжувати через стан мого здоров’я.

Всупереч прогнозам лікарів, хлопчик народився здоровим, але мене попередили, що більше народжувати я не зможу. До мене важко доходили тоді слова лікаря, я дивилася на нього і думала лише про одне: «Мій малюк народився, він здоровий!». Це було тоді найголовніше для мене…

І ось я в палаті з нетерпінням чекаю коли ж мені принесуть синочка на годування. – Напевно перший у тебе – посміхнулася сусідка Олена. – Я теж з першою дитиною секунди рахувала…

Я вирішила сама піти і подивитися на дитину. Вийшла з палати і поспішила до відділення новонароджених. Через скло ледве впізнала свого малюка, він був такий крихітний, солодко спав у ліжечку з своїм номерком. Заспокоївшись я зібралася було повернутися в палату, як моя увага зосередилась на немовляті в сусідньому боксі.

– Матусю, що Ви тут робите, а ну швидко в палату! – суворим голосом наказала медсестра, що проходила повз.

– Так я тільки глянути хотіла… а що це за діти? – запитала я вказавши на бокси.

– Це відмовники. А той малюк народився хворим, матуся відразу ж відмовилася від нього, дізнавшись, яке дороге лікування знадобитися. Молода ще років вісімнадцять їй…

Нагодувавши синочка, я потихеньку попросила няньку погодувати і ту крихітку. – Стережися, щоб не пошкодувати потім! – відповіла вона, але малятко принесла.

Коли я обійняла цю осиротілу дитину, то зрозуміла, що не зможу її залишити напризволяще. Увечері я зателефонувала Денису. Сказала, що хочу усиновити ще одну дитину.

– Що ти собі таке придумала? Гаразд би дитина здорова була, якщо ти це зробиш, я заберу у тебе сина, а ти залишишся зі своїм знайденятком, – категорично відповів мені чоловік.

– Але ж цій дитині так потрібні турбота і батьківська любов, – пробувала я розтопити серце Дениса.

– Ти або не при своєму розумі або свята…

– Ні те ні інше. Тепер я – мама, і у мене розривається душа, коли я бачу таких малюків. Я всиновлю цю дитину з тобою або без тебе…

Через кілька днів я приїхала додому з двома дітками. Усім сусідам і знайомим я сказала, що народилася двійня. Зустріли нас з малюками батько і рідна тітка. Денис не приїхав навіть на сина свого подивитися. А чого я могла очікувати від чоловіка, який з такою легкістю кинув рідну дочку від першого шлюбу і навіть не допомагав їй весь цей час. Ось і відкрилися у мене очі.

А потім пішло лікування, мої безсонні ночі, спасибі тітці, допомагала з синочком, сиділа з ним, годувала, поки я чергувала в лікарні біля дитини. Лікування і справді було дорогим. Довелося продати батьківську квартиру в центрі міста переїхати в маленьку квартиру на околиці міста.

Я відмовилася від посади начальника відділу на користь звичайного касира в банку, що знаходився поблизу від мого будинку, щоб приділяти більше часу дітям. Так само брала підробіток, готуючи звіти різним фірмам, приділяючи сну мінімум часу, зайва копійка завжди знаходила місце в сімейному бюджеті. Донечку назвали Вікторія – переможниця. А синочка Богданом.

Минуло десять років мої дітки зараз здорові, добре вчаться, займаються спортом. Денис іноді з’являється, привозить синові подарунки, залишає гроші на витрати. Я – щаслива мама і кожен день молю Бога, щоб дітки були здорові. Але пробачити я його так і не змогла.

Фото ілюстративне – pazzion.

facebook