Мама покинула цей світ, коли я закінчувала школу. Я залишилася з маминим старшим братом, дядьком Тарасом, який був єдиною рідною душею для мене.

Ще нам допомагала наша сусідка, тітка Оксана, яка на той час була головою сільради. Вона і про різні соцзабезпечення для мене подбала, і потім допомогла мені в технікум поступити. Навіть не знаю, що би зі мною тоді було, якби не допомога цієї людини.

У тітки Оксани був син Назар, на три роки старший від мене. Між нами якось неочікувано виникла симпатія, а потім ми почали зустрічатися. Та коли про це дізналася його мама, їй ця новина дуже не сподобалася.

Тітка Оксана провела бесіду з сином, пояснила, що він просто не розуміє, що таке сиpоту за дружину взяти, там ні приданого не буде, ні батьківської підтримки.

Назар поїхав в місто на навчання, він тоді вчився і інституті, а я чекала його в селі. Та дарма чекала, мій наречений перестав приїжджати додому, а тітка Оксана руками розводила, мовляв, не знаю, у нього там справи якісь.

Я тоді взяла квиток на автобус і поїхала шукати Назара. Коли нарешті знайшла його, то він мені повідомив, що я даремно приїхала і познайомив мене з своє нареченою. Я почала плакати, а він витягнув гроші, хотів дати мені на квиток назад, бо я, сиротина, даремно витрачалася на дорогу.

Через кілька днів я йшла вулицею по селі, мене побачила тітка Оксана і стала голосно розповідати, яка красива і багата невістка у неї скоро буде. А сват у неї десь у великих начальниках ходить, будинок шикарний на весілля молодятам подарує.

Весілля Назара я не стала чекати. Мій дядько бачив, як мені важко, тому одного разу витягнув з шафи всі свої заощадження, віддав їх мені і порадив їхати за кордон, будувати своє життя з чистого аркуша.

Я виробила необхідні документи в Іспанію і подалася у далекий для мене світ. Десять років додому я не приїжджала, але в цьому році занедужав мій дядечко і я приїхала до нього. За цей час я непогано заробила, то ж хотіла допомогти рідній людині, яка в свій час дуже допомогла мені.

Та в селі на мене чекала новина – Назар повернувся додому, зараз живе у матері, і не один, а з донечкою. Виявляється, його дружини раптово не стало і тепер він вдівець, а його донька – сирота, яка як і я колись, залишилася без мами.

Не знаю чому, але ноги самі несли мене у двір тітки Оксани. Вона як мене побачила, почала плакати і просити пробачення. Вона дуже змарніла і від її пихатості не залишилося і сліду. Назар теж дуже зрадів, коли мене побачив, навіть не відразу впізнав.

Я не знаю, що буде далі, але щось мені підказує, що в село я повернулася не просто так. Видно, небесам видніше.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.