fbpx

Через кілька днів після весілля Олександр прийшов до Анни і Оксани ще раз. Просив у них пробачення, пояснив, що всі ці майже 25 років він жив в Америці. Про них знав майже все, постійно цікавився донькою. Тому подарована квартира – це найменше, що він міг зробити для неї

Оксана з Андрієм зустрічаються вже три роки, і мали побратися ще рік тому, але раптово не стало батька, то ж весілля треба було відкласти. А тепер, нарешті, щасливі молодята нарешті одружилися.

Найбільше зворушеною була Анна, мати Оксани. Єдине, про що вона шкодувала, це те, що чоловік не побачить їхньої єдиної доньки в білій сукні, яка виросла у них справжньою красунею.

Оксана закінчила педагогічний університет і вже влаштувалася на роботу вчителькою в місцеву школу. Багато парубків вважали за щастя взяти її за дружину, були і достойні, заможні хлопці, але вона вибрала свого Андрія, з яким зналися ще з дитинства.

Анна не перечила, бо сама добре знала, що то вийти заміж не по любові. Але хвилювалася дуже, бо крім їхньої невеликої хати нічого більше не мала. То й переживала, де мають жити молодята, адже зять з багатодітної родини, там взагалі місця немає. Але Оксана вирішила, що після весілля молодята підуть жити до неї, а далі вона щось придумає. Може навіть поїде на заробітки в Італію, як багато жінок з їхнього села.

Весілля було невеликим, але дуже гарним. Весело вигравали музики, гості якраз сіли за другий стіл, як до зали ввійшов незнайомий, поважний чоловік, років 45-ти. Він прямував до столика наречених. Коли Анна нарешті оговталася і зрозуміла, хто цей незнайомець, вона аж присіла. Гості, здається, теж почали розуміти, що до чого, і почали жваво перешіптуватися.

Оксана зацікавлено глянула на чоловіка і враз її осяйнула думка, що він їй когось нагадує. А Андрій дивився то на незнайомця, то на свою наречену, і не міг зрозуміти, чому Оксана так схожа на цього чоловіка.

Чоловік підійшов ближче, витягнув ключі, вручив їх молодятам зі словами: «Донечко, я твій тато. А це мій подарунок – двокімнатна квартира для вас». Віддав ключі Оксані і швидко вийшов із зали.

Ще кілька хвилин усі мовчали, а потім музиканти знову заграли і гості пішли танцювати. Оксана підійшла до мами із одним лише запитанням – що це все означає. У Анни не було вибору – вона була змушена розповісти доньці правду.

«Донечко, пробач, що змусила тебе вважати своїм батьком Ярослава. Але, якщо розібратися, він і був для тебе справжнім батьком. Коли я була молодою, мої батьки жили бідно. В пошуках кращого життя для мене вони без мого відома засватали мене за Олександра, сина голови сільради. Родина у них була дуже заможна, мама мені казала, що я буду жити біля них, як пиріг в маслі.

І якось на Різдво Олександр прислав до мене старостів, і вже по Великодню того ж року ми відгуляли весілля. Почали ми жити у батьків Олександра. Свекор був непоганою людиною, але його практично ніколи не було вдома, а свекруха мене чомусь відразу не злюбила. Всю найважчу роботу в їхньому домі мала виконувати я. Але все, що б я не зробила, було недобре.

Олександр в усьому завжди слухав свою маму, тому ніколи мене не захищав перед нею, а навпаки, разом з нею не переставав мене повчати. Якось влітку я відчула, що почуваюся не зовсім добре, але свекруха в такому стані мене відправила на город сапати грядки. Звідти мене забрала швидка.

А з стаціонару я повернулася не до чоловіка, а до своїх батьків, хоча то був сором на все село. Я сказала, що більше до них не повернуся, я Олександр і не просив, жодного разу за мною не прийшов. Невдовзі він зник з нашого села. Люди казали, що він поїхав за кордон.

Через якийсь час я зрозуміла, що чекаю дитину. Моя мама голосила, що ми не зможемо самі її виростити, навіть йшла до сватів, але моя колишня свекруха сказала, що ніколи не повірить, що це дитина від її сина і прогнала мою маму з їхнього подвір’я.

Коли наш сусід Ярослав почув, що сталося зі мною, сказав, що давно любить мене і готовий взяти мене за дружину і виховувати тебе, як рідну. Коли ми з Ярославом одружилися, ти народилася і стала для нього донькою. Він навіть ніколи не казав, що хоче ще дітей, бо ти була для нього рідною».

Через кілька днів після весілля Олександр прийшов до Анни і Оксани ще раз. Просив у них пробачення за все, що їм прийшлося пережити через нього. Пояснив, що всі ці майже 25 років він жив в Америці. Про них знав майже все, постійно цікавився донькою. До речі, на відміну від своєї мами, він ніколи не сумнівався, що Оксана – його донька. Тому подарована квартира – це найменше, що він міг зробити для неї. Можливо, донька його колись пробачить…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page