fbpx
Життєві історії
-Через капризи ти знову прирікаєш сім’ю на бідність, – сказала моя свекруха. – Чому мій син повинен надриватися на підробітках, в вашій-то ситуації

-Вирішити вже, – каже подрузі Людмила, – написала заяву за власним, два тижні відпрацюю і повернуся на старе місце, благо, там прийняти мене готові. За матеріалами

-Людо, – ти, може, подумай. У тебе тільки-тільки гідний заробіток з’явився, а ти знову йдеш на копійки, в вашій-то ситуації …

– У мене є чоловік, нехай він напружиться, підробіток знайде, так як завгодно. Те, що зараз відбувається – просто неприпустимо.

Подруга хитає головою: все ж матеріальне благополуччя значить багато. Людмила заміжня, через рік після весілля взяли з чоловіком Ярославом двокімнатну квартиру в кредит, через три роки в сім’ї наpoдилася дочка Яна.

-До півтора року я в дeкрeті сиділа, було терпимо, – згадує Люда, – а потім Ярик без роботи залишився, нову швидко знайшов, але вже не таку прибуткову. До кінця декрeтної відпустки ми буквально сиділи на хлібі і макаронах, вже дуже важко давалися щоміcячні платежі в банк.

Трохи легше стало тоді, коли Люда вийшла на роботу. Працювала вона майже поруч з будинком, зарплата маленька, але стабільна, завжди можна було піти раніше, та й на лікарняний піти без нервування, без почуття, що вона когось сильно підвела. А для молодої мами, чия дитина пішла в дитячий садок – це важливо.

-А потім мама Ярослава прийшла з важливою звісткою, – продовжує Люда, – якась знайома пообіцяла їй мене працевлаштувати дуже вигідно.

-В два з половиною, ти тільки уяви, в два з половиною рази там зарплата вище, ніж у тебе зараз, – свекруха розписувала переваги і перспективи, – скільки можна копійки перераховувати? Ти розумієш, що ти будеш заробляти навіть більше, ніж Ярослав? Погоджуйся.

-Згодна, – з досадою говорить Люда, – вже дуже хотілося хоча б трохи зітхнути. Лілія Валеріївна, мама мого чоловіка в принципі до мене ніколи тепло не ставилася, я думала, що вона таким чином хоче згладити гострі кути.

Але були у нової роботи і мінуси: вона розташовувалася далі від будинку Люди, та й попередили жінку відразу: ніяких лікарняних з дитиною.

-Якщо що, – попередила начальниця відразу, – беріть няню, дохід цілком дозволяє.

-А яке дозволяє, – каже Людмила, – і виглядати треба на рівні, джинсами і футболкою не обійдешся, і кредит, щоб його …

-Не переживай, – запевнила Люду Лілія Валеріївна, – я тобі цю посаду «підігнала», я і допоможу. Якщо що, з Яночкою на лікарняному буду сидіти я.

-І сиділа, – каже Людмила, – нічого не скажу. Тільки я помітила, що відносини у мене з донькою зовсім розладналися.

-А бабуся сказала, що так неправильно робити, – частенько чула Люда від 5-ти річної доньки, – треба робити, як вона.

-І все в цьому дусі, – каже Людмила, – і сама в стосунках зі мною стала така насторожена. Час пройде після її сидіння з бабусею, начебто все налагоджується, а потім по колу: нежuть або заcтуда якась, потім тиждень-другий з бабусею і знову я дочкy не впізнаю.

Читайте також:КОЛИ Я ПОБАЧИЛА АЛІНУ, СПОЧАТКУ НЕ ЗРОЗУМІЛА, ДУМАЛА ВОНА ЗАХВOРІЛА. ВІРНІШЕ МЕНІ В ГОЛОВУ НЕ МОГЛО ПРИЙТИ, ЩО ВОНА ВAГIТНА. ТОДІ Я Й ПОДУМАТИ НЕ МОГЛА, ЧИМ МОЖЕ ЗАКІНЧИТЬСЯ ЦЯ ІСТОРІЯ ДЛЯ НЕЇ

А одного разу, ввечері, коли дівчинка знову сиділа з бабусею бо в садку була вiтpянка, Людмила почула, як Яна грає з ляльками:

-Ось не будеш слухати бабусю, – повчальним тоном «виховувала» дівчинка свою ляльку, – виростеш такою  ж безрукою, як твоя мама.

-Тут я все і зрозуміла, – каже Люда, – ввечері поговорила з чоловіком, серйозно поговорила. Він засмутився, звик за півроку моєї роботи на новому місці. Але він змушений буде прийняти той факт, що про наш бюджет доведеться піклується йому. А я не дозволю, щоб мою дитину налаштовували проти власної матері. І так, Лілія Валеріївна може спілкуватися з Яною, але при мені, на очах.

-Надумала собі щось, – заявила свекруха, – якщо я щось і кажу дівчинці, то тільки їй же на користь. Виховувати-то Яночку треба.

-Виховувати треба, – погодилася Людмила, – ось я і буду. Сама. І на лікарняних сама.

-Через капризи ти знову прирікаєш сім’ю на бідність, – вважає мама Ярослава, – чому мій син повинен надриватися на підробітках?

-Моя мама далеко, а його мамі я більше дитини довіряти не стану. Чи не все вимірюється грошима.

-Подорослішала б дівчинка, – вважає подруга, – і питання б вирішилося саме по собі. А так ти знову копійки будеш рахувати від зарплати до банківського платежу і назад. Потерпіла б пару років, нехай би Ярик зі своєю мамою серйозну бесіду провів.

Але Людмила вважає, що вона має рацію. І вона не повинна бути в сім’ї основним добувачем, і терпіти те, як її знецінюють перед власною дитиною – не зобов’язана.

You cannot copy content of this page
facebook