fbpx
Життєві історії
Через годину донька встала і пішла на кухню. Вона подивилася на плиту і їй дуже не сподобався суп, який я зварила. Я просто закрила очі і промовчала. Я раптом відчула, як же я сильно втомилася. У мене навіть не було сил, щоб щось відповісти моїй дочці. Я прекрасно розуміла, що Олеся теж втомлювалася і тому я їй так сильно допомагала. Але ж я теж не залізна – мені вже 65 років

У моєї доньки Олесі троє дітей. Вона працює, дуже втомлюється на роботі, тому всі клопоти по господарству і догляд за дітьми лягли на мої плечі. В той день моя шестирічна внучка Оксанка просила, щоб я розфарбувала з нею замальовку. Але мені було ніколи, бо я мала дивитися за її братиками – трирічним Андрійком та чотирирічним Ігорем. Та ще й вечерю приготувати.

Я пообіцяла внучці, що прийде мама і їй допоможе, але вона точно знала, що цього не буде, що мама прийде дуже втомлена і ніяку картинку вона розмальовувати не захоче.

Через годину прийшла додому донька. І все було саме так, як передбачала Оксанка. Олеся відразу ж сказала, що вона дуже втомилася на роботі, що вона просто ледве на ногах стоїть і тому їй потрібно терміново відпочити. Після цього вона пішла в свою кімнату і лягла відпочивати.

А дитині вона сказала:

– Чому з бабусею картинку не прикрасила за цілий день?

Я повісила білизну сушитися, зібрала іграшки, які порозкидали по всій квартирі молодші хлопці, і сіла з Оксанкою розмальовувати картинку. Хлопчиків посадила поруч і дала їм папір – щоб вони теж щось малювали.

Через годину донька встала і пішла на кухню.

– Мамо, що це ти за суп зварила? Він же дуже густий і дуже жирний! Чим я тепер дітей годувати буду? Я ж так сильно втомлююся на роботі! У мене немає ні сил, ні часу зараз готувати! Невже не можна було зварити нормальний суп?! – з обуренням сказала мені дочка, коли прийшла з кухні в кімнату.

Я просто закрила очі і промовчала. Я раптом відчула, як же я сильно втомилася. У мене навіть не було сил, щоб щось відповісти моїй дочці. Я прекрасно розуміла, що Олеся дуже сильно втомлювалася і тому я їй так сильно допомагала. Але ж я теж не залізна.

Мені вже 65 років. Після того, як не стало чоловіка, у мене почалися проблеми зі здоров’ям. Працювати мені стало дуже важко. Тому я і розрахувалася. Мені стало важче жити матеріально, адже пенсія у мене не така вже й велика. Але зате у мене з’явився час для того, щоб погуляти в парку, подовше поспати, відпочити в обід. Я нарешті почала жити для себе. Але тільки такою щасливою мені вдалося побути недовго. Всього лише один місяць.

Коли моя дочка дізналася про те, що я звільнилася, то вона на мене дуже образилася. Я зрозуміла чому: адже більшу частину зарплати я віддавала своїй дочці. Адже вона ніде не працювала, а годувати і одягати трьох дітей треба. На одну зарплату Дениса жити дуже важко.

Спочатку Олеся вмовляла мене знайти собі роботу легшу і ближче до дому, але я сказала, що вже просто не можу працювати. Донька дуже засмутилася і образилася на мене. Я сказала, що вони вже дорослі і самі повинні себе забезпечувати. Не треба на мене більше сподіватися і від мене вже не треба чекати фінансової допомоги.

Загалом, дочка на мене сильно образилася, поїхала і не дзвонила мені цілих два тижні. А потім все-таки подзвонила і попросила мене посидіти з онуками. Виявляється, вона влаштувалася на роботу: вона почала прибирати будинки і квартири. Від такої роботи вона дуже втомлювалася. Дітей було дівати нікуди: Олеся ніколи не ставала на чергу в дитячий садок. От і доводилося мені в ті дні, коли Олеся була на роботі, їхати до неї через пів міста і сидіти з дітьми. А ще мені доводилося і їсти готувати, і прати, і прибирати.

Загалом, втомлювалася я дуже сильно. Після такого важкого дня я відпочивала вдома два дні, приходила в себе. А тут знову треба було їхати до доньки і няньчити онуків.

Я вже не раз хотіла відмовити доньці, що більше не буду їй допомагати і не буду сидіти зі своїми онуками. Але потім я подумала: а хто ж мені допомагати буде, коли я зовсім старою стану? Кому я потрібна буду? Тільки рідній дочці.

– Не гнівайся, донечко. Я ще каші гречаної зварила і млинців насмажила. Буде чим дітей нагодувати!

– Млинці є! Це вже інша справа! Дякую, мамо! Коли ти тільки встигла?! Яка ж ти у мене молодець! Спасибі тобі велике! – враз защебетала донька.

Я посміхнулася і покликала онуків. Накрила стіл і погодувала вечерею і дочку, і онуків, і зятя.

Як би мені не було важко, я вважаю, що бабусі і дідусі повинні няньчити своїх онуків, щоб було кому допомагати нам, коли ми не зможемо обходитися без сторонньої допомоги.

Фото ілюстративне – torontohomecareassistance.

You cannot copy content of this page