fbpx
Життєві історії
Через два тижні у мене буде весілля, Артем знайшов ресторан, вже замовлена сукня. Але мої батьки сказали, що на весілля ні копійки нам не дадуть, хоча самі прийдуть. Батьки Артема не багаті люди, заплатити за всю родину ми не можемо. Свекруха якось мовила до мене: “Нічого, доню, все у нас вийде: відгуляємо, розплатимося, все буде добре!” А моїм батькам свати не подобаються, вони вважають їх дуже простими людьми

Мені прикро через своїх батьків, не думала ніколи, що таке може статися. Невже я – єдина дочка не заслужила того, чого хочу один раз в житті?

Кожна дівчина ще з раннього дитинства мріє про пишне весілля з розмахом і шикарну білу сукню нареченої. Звичайно ж, я теж мріяла, але збутися цьому, мабуть, не судилося мені ніколи.

Мої досить таки забезпечені батьки зовсім не хочуть допомогти нам в організації нашого весілля. А про причини я розповім трохи докладніше, вони мене, чесно кажучи, саму дуже здивували.

Моїм батькам дуже не подобається мій наречений Артем.

Чесно кажучи, їм би ніхто не сподобався. У тата східні коріння в роду, він взагалі думав, що сам вибере мені нареченого, але не ті часи, як ви знаєте, діти самі собі вибирають з ким прожити життя у парі. І взагалі він вважає професію мого чоловіка несерйозною: програміст. Типу, ну що це за чоловіча робота – сидіти як білоручка і клацати по клавіатурі з ранку до ночі. На його думку, чоловік повинен будувати, робити якусь справжню важку чоловічу роботу, копати тощо. Їм не зрозуміти, що така професія приносить хороший дохід в наш час, і люди досить таки забезпечені там працюють.

А друге, що не подобається моїм батькам, що ми давно спільно живемо з Артемом.

Це найбільше не подобалося моєму татові – знову ж таки, східне коріння не дає йому так просто дивитися на все. Але ми ж сучасні люди, і це нормально, що перед першим серйозним кроком в житті треба один одного перевірити, краще побачити одне одного в побуті, щоб потім, відразу після весілля, не думати про розлучення.

Ми з Артемом вже два роки орендуємо квартиру, і я вже давно його називаю своїм законним чоловіком. Тому тато і сказав – яке вам весілля: йдіть, розпишіться тихенько та й по все. Чисто для формальності.

Я хочу сучасне гарне весілля: красиву весільну сукню, ресторан, голубів, тамаду з хорошою розважальною програмою. Мої ж батьки вважають це все несерйозним. Вони вже досить зрілі люди, їм обом уже під 50, і думають, що весілля повинні бути по-старому, як у них: у їдальні з паперовими плакатами і з тамадою дядьком Петром під народні мотиви. А мама взагалі шила костюм у кравчині. Але ж це ж взагалі була не сукня, а казна що, вона навіть на той час була такою негарною.

Ось ці три основні причини. Мені прикро: я у них єдина дочка, хоча склалося так життя, що у мого тата є діти від першого шлюбу, але він з ними майже не жив.

Невже я не заслужила того, чого хочу один раз в житті? Тим більше їм фінанси дозволяють зробити це повністю, але вони сказали, що і копійки не дадуть на весілля.

Ми, звичайно, могли б взяти кредит, але це було б дуже нерозумно з моєї сторони. День потанцювати, а потім роками з відсотками платити. Ось і мої свекри вважають так само. Вони хоч і небагаті, але все ж через усіх сил намагаються нам фінансово допомогти в організації. Але і, звичайно ж, не без нашої участі. Чоловік вже купив нам кільця і ​​замовив мені білу весільну сукню.

У свекрухи сестра працює в хорошому ресторані, тому для банкету нам зробили хороші знижки. Але все одно, більше ніж на 20 осіб ми всі разом не зможемо оплатити, бо ціни там досить таки не дешеві. Виключили дрібниці: лімузин, голубів, фотографа. Ведучий буде молодий хлопець, але він пообіцяв, що не підведе нас.

Ох не так я своє весілля уявляла, сподіваючись на своїх батьків, ох не так! У нас тільки рідні навколо 12 людей, а якщо включити нас, то друзів можна запросити тільки 6 чоловік, з них двоє свідків. А хороших друзів у нас багато. Половина образяться, звичайно.

До весілля залишається два тижні, а дива не відбувається, адже слово моїх батьків – то для них закон, вони свою думку не міняють ніколи. Але на святкування вони теж збираються. Їм самим не соромно зовсім?

До речі, навіть з моїми свекрами батьки не можуть знайти спільну мову. Вважають їх занадто простими людьми.

Зараз мені так непросто від образи й нехорошого почуття за батька з матір’ю, що передати важко. Свекруха сяде поруч, обійме мене і заспокоює: «Нічого, доню, все у нас вийде: відгуляємо, розплатимося, все буде добре!». І чоловік шкодує, підбадьорює. Але я розумію, що це несправедливо. Друзі кажуть: так знайди дешевше кафе десь на турбазі, на зимовій природі буде не дорого досить. А я такого не хочу, адже мріяла я не про це. Уже все замовлено.

Щиро кажучи, мені б хотілося так само вчинити з моїми батьками – не запрошувати їх взагалі. Але я не можу так вчинити. Дуже шкода, що моє весілля не буде щасливим днем, воно мені запам’ятається на все життя чимось сумним і хвилюючим.

Чи можна ще щось змінити за два тижні?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook