fbpx
Життєві історії
Через два тижні Галина зрозуміла, що чоловік не прийде просити, щоб вона повернулася. Мама дала їй пораду – йти до свого чоловіка і прийняти його дитину як рідну. Галина зайшла у двір, Павло щось ремонтував в гаражі, поруч сиділа Оленка і гралася зі своїм ведмедем. Галина лише зараз зрозуміла, які ж вони рідні для неї

Галина прожила з Павлом шість років і була впевнена, що знає про чоловіка все. Але одного разу Павло повернувся додому і повідомив, що у нього є донька, дівчинка зараз знаходиться в дитбудинку.

Галина від несподіванки гикнула і перепитала:

– Яка дочка? Від кого? Ти що, жартуєш? – не могла повірити Галина.

Павло опустив голову:

– Ні, не жартую. Сім років тому, ми з тобою тоді ще тільки познайомилися, я з Вірою зустрічався, а коли у нас з тобою все серйозно стало, відразу кинув її. Віра мене через рік знайшла і сказала що народила від мене Оленку. Я не повірив, пішов подивитися, відразу зрозумів, що моя. Що там з Вірою сталося, навіть не знаю, мені тільки подзвонили і запитали чи буду я до себе Оленку забирати чи ні.

Перша реакція Галини була: «Ні, не потрібна мені чужа дочка!». Але благальні очі чоловіка, змусили її сказати зовсім інше:

– Добре, давай спочатку відвідаємо її, разом, – обережно сказала дружина.

Павло зрадів реакції дружини і трохи подумавши, вони вирішили їхати завтра ж.

Галина дивилася на дівчинку і не знаходила в ній схожість з чоловіком, Оленка в свої шість років, виглядала дуже маленькою і худенькою. Вона тримала в руках пошарпаного ведмедя і коли її про щось питали, ховала обличчя в його шерсті.

Сказати чесно, Галині вона не сподобалася, хоча дівчинку було шкода, може, якби вона зовсім чужа була, у Галини б сердечко і тьохнуло, але ревнощі до чужої жінки, тепер перенеслися на дитину.

Виявилося, що Оленку у Віри забрали, та вела занадто безладне життя, про доньку навіть не думала, тим не менш, вона сказала хто батько Оленки і нічого вже не змінити.

Галина бачила рішучість чоловіка забрати дівчинку до них, вона довго намагалася його відговорити, але Павло одного разу твердо сказав:

– Сама народити не можеш, так і сиди мовчи, а я рідну дитину в дитячий будинок не здам, не подобається – йди, я один справлюся.

Боляче було Галині слухати такі слова, але з якого боку не подивитися, він мав рацію, Павло дітей хоче, а вона не може.

У молодості, у неї були проблеми зі здоров’ям і лікарі незабаром повідомили, що дітей їй не мати ніколи, та й до того ж, чоловіка вона любила і йти від нього, ну ніяк не хотілося.

Він працьовитий, кожна копійка в будинок, такого чоловіка гріх втрачати.

Павло привіз дочку додому, Галина через силу почала доглядати за дівчинкою. Дитина виявилася на рідкість спокійною, сидить собі в куточку, ведмедику своєму щось шепоче.

– Дивна вона якась, – скаржилася Галина сусідкам, мовчить весь час, нічого не говорить. Сусідки співчутливо кивали.

Павло теж змінився, тепер всю свою увагу він приділяв доньці. Оленка спочатку цуралася, а потім звикла і стала за ним хвостиком ходити.

Галина звичайно сильно ревнувала чоловіка до його доньки, та ще й чоловік бурчати став, а одного разу поки донька була у дворі сказав:

– Ти до Оленки, як до чужої ставишся, зайвий раз не посміхнешся, а адже їй любляча мама потрібна, а не тітка чужа.

Тут-то Галину і прорвало:

– Та яка я їй мама, ніхто вона мені, зрозумів і танцювати перед нею, я не маю наміру і взагалі йду я від вас, до мами піду, живіть тут удвох, як хочете, – не втрималася жінка.

І пішла, думала прибіжить за нею чоловік і буде благати повернутися, але ні. Тиждень минув, другий, а його все немає.

Галина вже почала не на жарт хвилюватися, мама спочатку заспокоювала її, але розвал в родині дочки, вона допустити не могла.

– Не розумію я тебе ніяк, донечко, ти ж жінка врешті-решт, в чому дитина винна? Ну від іншої жінки і що? Ти ж її ростити будеш, вона тебе потім мамою кликати буде. Ну вийшло так, але ти ж повинна мудрішою бути, любиш чоловіка – полюби і його дитину.

Галина зайшла у двір, Павло щось ремонтував в гаражі, поруч сиділа Оленка і гралася зі своїм ведмедем. Галина лише зараз зрозуміла, які ж вони рідні для неї.

Павло її помітив і подивився спідлоба, Галина внутрішньо зіщулилася і зупинилася і тут встала дівчинка, взяла батька за руку і повела його до Галини.

– Миріться, – сказала Оленка і поєднала їх руки.

Павло з Галиною переглянулися і всі дружно пішли в будинок, нарешті вони стали однією сім’єю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page