Мені було 8 років, коли не стало моєї мами. Я була ще маленькою, але добре розуміла, що відтепер моє звичне життя дуже зміниться.
Я любила мамині обійми, так затишно мені не було ніде. Я любила мамин борщик, такий смачний вміла готувати тільки вона. Я любила її голос – але все це в один момент кудись зникло.
Ми залишилися з батьком самі. Йому було не менш важко, ніж мені, але він тримався, і тримався заради мене.
А через два роки на нашому подвір’ї з’явилася тітка Галина. Їй було років 35, вона ззовні не була дуже красивою. Галина ніколи не була заміжньою, своїх дітей не мала.
Я не могла зрозуміти, навіщо батько привів цю дивну жінку до нас.
Тоді тато мені пояснив, що тітка Галина відтепер буде жити з нами, бо він планує з нею одружитися.
Мені Галина не сподобалася, і я прямо про це батькові і сказала. Та він мене заспокоїв, відповів, що з часом я звикну і ми обов’язково подружимося.
Але мені не подобалася ця жінка, її голос мене дратував, а борщі, які вона варила, були дуже несмачними. І я постійно влаштовувала їй сцени, щоб вона нарешті зрозуміла, що є зайвою в нашому домі.
Прожила Галина у нас неповний місяць. Одного разу зранку я прокинулася, і почула їхню розмову з батьком.
Галина сказала, що дуже любить його, але розуміє, що мені вона не підійшла. Тому вона йде від нас, бо не має більше сил терпіти мої вибрики.
Вона поїхала. Я була впевнена, що мені від цього стане легше, але відбувалося щось неймовірне – я стала сумувати за цією жінкою.
А про тата годі вже й говорити, він взагалі ходив чорніше чорної хмари.
Не знаю, що там у них сталося, як батько її вмовляв, але через якийсь час тітка Галина до нас повернулася. Я неабияк зраділа, коли знову побачила її у нас на подвір’ї.
Вони з батьком одружилися, і стали разом господарювати.
Про мене Галина дбала як про рідну доньку, я лише згодом зрозуміла, як мені з нею пощастило.
Я виросла, вийшла заміж, і переїхала з чоловіком жити за кордон.
Тоді я ще більше оцінила роль Галини в нашому житті. Адже якби її не було, з моїм від’їздом за кордон батько б залишився зовсім один.
А так – вони собі обоє жили, дбали одне про одного, я була впевнена, що з батьком все гаразд.
Не відходила тітка Галина від тата і тоді, коли він сильно занедужав, саме вона була з ним до останнього.
Я приїхати не могла, щоб батька доглядати, але передавала гроші.
Галина робила все можливе і не можливе, але, на жаль, тата врятувати не вдалося.
Я тоді приїхала додому, щоб провести батька в останню путь. А потім багато років не навідувалася в Україну.
Тітці Галині я іноді телефонувала, вона завжди мене заспокоювала, що у неї все добре.
Останнім часом мене дуже стало тягнути в Україну, така туга на душу лягла, що словами не передати. Я взяла відпустку на роботі, чоловікові сказала, що їду подивитися, як там наш будинок, і поїхала додому.
Мої внутрішні відчуття мене не підвели, бо коли я приїхала, я побачила тітку Галину в дуже немічному стані.
Питаю її, чому ж вона мені не сказала, що ситуація настільки складна, а вона мені каже, що соромилася мене турбувати, бо вона мені за великим рахунком чужа.
Дивлячись на неї, я не могла стримати сліз.
– Яка ж Ви мені чужа? – питаю. – Ви для мене рідніша всіх рідних, бо замінили мені мою матусю. То як Ви тепер можете говорити, що Ви – чужа?
Я зателефонувала чоловікові, і сказала, що вирішила залишитися на деякий час в Україні, бо тітці Галині моя допомога потрібна.
Чоловік мене не зрозумів, каже – ти їй нічого не винна, вона тобі не мати.
Та я його відразу поправила, що Галина – моя друга мама, і що мені совість не дозволить залишити її зараз напризволяще.
Так склалося, що у тітки Галини немає рідних дітей, але у неї є я, і я її не залишу.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.