Я вийшла заміж практично відразу після школи. Родом я з невеличкого села. У моєї сусідки було весілля, я теж була запрошена і саме там я познайомилася з своїм майбутнім чоловіком. Степан був музикантом, він відразу впав мені око – кароокий красень, який гарно вигравав на баяні і виспівував коломийки.
Ми почали зустрічатися, Степан був на сім років старшим за мене. Виявилося, що його самого практично перед весіллям кинула наречена. Мені було дуже шкода хлопця, я не допитувалася причини. Через пів року Степан запропонував мені одружуватися. Я погодилася, але мій батько був дуже проти. Він десь дізнався дуже цікаву інформацію про те, що це не Степана кинули перед весіллям, а Степан втік, залишивши бідолашну дівчину з животом.
Я, звичайно ж, не повірила, але дарма. Ми відгуляли весілля. Я була на сьомому небі від щастя, хоча всі мої подруги й родичі відраджували мене від весілля. Навіть Олена Андріївна, мама Степана, скрушно хитала головою. Казала, її син такий, як його батько: у кожній хатині буде мати по дитині. Тому з ним вона вже давно розійшлася. “Ну і що, що бaбій, — втішала я сама себе.— Зате ні в кого такого красеня нема. Ось одружимося, він до мене серцем прикипить, дитя народиться й не буде в нього часу на гуляння”.
Мій батько почав будувати для нас хату. Я, хоч і мріяла про навчання в університеті, не могла кинути чоловіка і поїхати в місто вчитися, тому після школи почала відразу працювати. Батько влаштував мене працювати до себе на фірму, він займався заготівлею дерева. Справа доволі прибуткова, але виснажлива. Я майже весь час пропадала в лісі, хотіла, щоб ми швидше закінчили будівництво нашого будинку.
Степан постійної роботи не мав. Він періодично грав по весіллях, заробляючи смішні гроші. Але постійно кудись їздив, мені казав, що у пошуках гідної роботи. Я вірила, хоча його заробітків я не бачила. Але потім Степан закинув музику та відкрив з моїми родичами СТО.
Коли я повідомила чоловіку, що чекаю дитину, він не дуже зрадів. Через дев’ять місяців у нас народився син. До того часу ми вже закінчили дві кімнати і перебралися в нову хату. Два роки був спокій, але потім Степан взявся за старе. Якось він поїхав в місто і приїхав додому з молодою жінкою, яка вже була на сьомому місяці. Спочатку він хотів мені збрехати, що це його родичка, але я не хотіла в це вірити. Тоді чоловік мені зізнався, що дівчина чекає дитину від нього. Батьки її вигнали і їй нема куди йти.
Перед моїми очима все кудись попливло, у голові запаморочилося. Я не кричала, не зчиняла істерик, я не могла слова промовити. Що я синові скажу? А батькам, вони ж попереджали мене. Щоб якось вийти з цієї ситуації, я вирішила, що родичам та цікавим до всього сусідам буду казати, що вагітна жінка — двоюрідна племінниця моєї свекрухи.
Не можу вам передати, як це жити в своїй хаті з коханкою чоловіка. Але Степан мені пообіцяв, що коли вона народить, то дитині допомагатиме, а в бік її матері й інших жінок ніколи не гляне. Я не вірила, але взяла з нього слово, що її більше в нас у хаті не буде. Чоловік обіцянки дотримав, винайняв їй квартиру. До неї не їздив, лише телефонував і цікавився майбутньою дитиною. Але одного дня коханка чоловіка зателефонувала мені. Просила зустрітися.
Жінка зі сльозами на очах розповіла, що в “нашого” Степана є ще одна жінка, яка теж чекає від нього дитину. Про неї вона дізналася випадково. Молода дівчина, сусідка по палаті в лікарні, розповідала про свого нареченого, а потім показала фотографію. На фото жінка впізнала Степана.
– Він навіть телефонував їй: я вкрала її телефон, аби переконатися, чи то номер Степана. Так, його. А ми з тобою обидві дурні й ошукані, – підсумувала вона.
Вдома чоловік відхрещувався, як міг, сказав, що все це наклеп і не може бути правдою. Але через два дні до нас приїхали незнайомі люди – батьки тієї юної дівчини. Розлючені, вони спочатку вимагали, щоб Степан одружився з їхньою донькою, але коли побачили мене з сином, стояли мов вкопані, вони не сподівалися, що у Степана уже є сім’я.
На крик збіглися сусіди, мене накрив сором. Ті люди поїхали, я нарешті наважилася зібрати чоловікові речі і виставила його з свого дому. Батьки повністю підтримали мене.
Степан поїхав закордон на заробітки. Через рік наші спільні знайомі розповіли мені, що у нього там з українкою народилася нещодавно дитина.
Я важко пережила зраду та виїзд чоловіка, тим паче, що уникнути розмов-пересудів сусідів та односельців не вдалося. Наразі весь свій вільний час я присвячую господарству та синові, про особисте життя не думаю. Хоча розумію, що я ще молода і треба б шукати й чоловіка, але навчена гірким досвідом, мені просто страшно.
А нещодавно Степан дзвонив з-за кордону, казав, що на чужині все усвідомив, що любить тільки мене і хоче повернутися до мене. Мої батьки батьки сказали, що якщо я його прийму, вони від мене відмовляться. А я дивлюся на сина і мені шкода дитину, що вона росте без батька…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
