fbpx
Життєві історії
Через багато років я отримала звістку від родичів. Телефонувала тітка, яка намагалася мені пояснити, що я погана дочка, бо мій літній батько потребує допомоги, а я нічого не роблю. Татові моєму 80 років, я розумію, що йому догляд потрібний, але я не вважаю, що саме я маю такий обов’язок

Мені 52 роки, у мене є чоловік і доросла донька. Я давно живу окремо, самостійним життям.

А нещодавно я отримала звістку від родичів. Моя тітка намагалася мені пояснити, що я погана дочка, бо мій літній батько потребує допомоги, а я нічого не роблю.

Татові моєму 80 років, і я не бачилася з ним багато років. Спробую пояснити, чому так сталося.

У мене є ще молодший брат, і вся увага батька приділялася йому.

Мама взагалі жила своїм життям. У них з татом були дуже погані стосунки.

Я часто не розуміла, навіщо вони з батьком взагалі вирішили бути разом, адже вони не могли розмовляти тижнями просто так, бо їм нема що один одному сказати.

З братом стосунки теж не ладналися. Він мав батька, для якого він був усім.

На його захоплення не рахували грошей, із ним проводили час, розмовляли.

Я часто відчувала себе зайвою. Батьків не цікавили мої успіхи у школі.

В старших класах я почала добре вчитися, після одинадцятого класу я поступила на бюджет і поїхала з дому.

Тобто, відразу після закінчення школи я почала забезпечувати себе сама. Батьки не дали мені жодної копійки протягом усього мого життя.

Спадщини я теж не отримала, все дісталося моєму брату.

Але я ні на що і не розраховувала, бо давно зрозуміла, що маю сама себе забезпечувати.

Мій чоловік був у подібному становищі, йому батьки теж нічого не дали. Тому нам обом довелося починати з нуля.

Спочатку ми почали разом винаймати квартиру, поступово накопичивши на окрему кімнату у гуртожитку.

Відтоді минуло вже багато років. У нас з чоловіком уже своя квартира, дочка вже доросла.

Начебто все добре, я не скаржуся.

Тему батьків я закрила, коли не стало мами. З нею я ще підтримувала якийсь контакт, а з батьком ми не бачилися взагалі.

З братом я теж не спілкуюся, останнє, що я про нього чула, це те, що він поїхав працювати кудись за кордон.

Ось і все, що я знала про сім’ю досі. А нещодавно трапилося дивне – мені зателефонувала моя тітка, сестра батька.

Вона розповіла, що батько занедужав і йому потрібний догляд. Картала нас за те, що ми, діти, залишили батька напризволяще.

Я себе зобов’язаною не відчуваю. У житті батька був тільки син – світло у віконці, ось він батькові завдячує, а я ні.

Але брат, за словами тітки, живе та працює в Німеччині, повернутися додому, щоб доглядати за батьком, він зараз не може.

Саме він тітку і надоумив дзвонити мені. Я ж дочка, мені належить доглядати батьків.

Я цього робити не хочу. Навіщо я доглядатиму чужу мені людину? Я нічого хорошого від нього не бачила.

Мене переконують, що це все одно мій тато, настав час забути і пробачити колишні образи. А я не хочу, кожен сам обирає свій шлях.

Батько вибрав той, який привів його з нинішнього стану.

А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page