fbpx

Через 40 днів ми почали робити ремонт у квартирі бабусі, збиралися заселитися. Роботи зупинилися через Ірину Володимирівну. З’ясувалося, що спадкоємицею колишнього чоловіка свекруха не є, а квартира відійде за законом його дочці від першого шлюбу

Ми з чоловіком вже третій рік живемо на знімній квартирі. Мені 26 років, чоловікові 29. Його мамі Ірині Володимирівні 54 роки. Ми могли не винаймати житло, якби свекруха нас пустила жити в її однокімнатну, яка стояла всі ці роки просто порожня і закрита.

Моя свекруха ростила сина без чоловіка. Їй пощастило отримати однокімнатну квартиру, теж встигла буквально встрибнути в останній вагон на фабриці, де вона працювала. А через чотири роки вона зустріла свого чоловіка. Вони одружилися, цей чоловік виростив мого Артема.

– Я завжди вважав і називав його батьком, – говорив Артем, – поганого я від нього не пам’ятаю, а ось з мамою у них часто бували непорозуміння. І я вважаю, що винна була мати. То їй грошей було замало, то уваги.

Спільних із чоловіком дітей свекруха не народила. У вітчима була дочка від першого шлюбу. І ніхто тоді не подумав, що мого чоловіка можна було б усиновити. Навпаки, свекруха все за пільги матері-одиначки трималася. Коли Ірина Володимирівна з маленьким сином переходила до чоловіка у його двійку, свою квартиру вона просто закрила.

– Труби перекриті, меблі – мотлох, – говорила свекруха, – що їй там охороняти? Ремонту там зроду не було. Дорого таку не здаси, хай стоїть, каші не просить. За комуналку плачу, але там зовсім небагато.

Ми просилися пожити туди спочатку, хотіли накопичити на щось своє. Свекруха не дала:

– Я з чоловіком, може, розлучуся скоро. Живемо, як кішка із собакою. Він і працювати до ладу вже не хоче. Син виріс, вивчився, чесно кажучи, я останні роки з ним за звичкою жила. Зараз пущу вас до своєї квартири, а потім вам виїжджати?

Ірина Володимирівна, і справді, слово дотримала. Розлучилася через кілька місяців після того, як ми з Артемом розписалися. Але від колишнього чоловіка не пішла. Помирилися вони, лишилася з ним жити. А півроку тому вітчима раптово не стало.

В той час не стало моєї бабусі. Через 40 днів ми почали робити ремонт у її квартирі, збиралися заселитися. Ремонт зупинився через Ірину Володимирівну. З’ясувалося, що спадкоємицею колишнього чоловіка свекруха не є, а квартира відійде за законом його дочці від першого шлюбу, яка за життя батька з ним і не спілкувалася.

– Це несправедливо! – голосила свекруха.

Одним словом, зібралася свекруха з’їжджати.

– Як там жити! – питала. – Ремонту немає, меблів немає, на старість, та в такі умови.

Чоловікові було маму шкода. Запропонував мені зробити їй косметичний ремонт хоча б. Гаразд, погодилася. А меблі я сама Артему запропонувала віддати бабусині, старі. Нам мої батьки обіцяли допомогти з придбанням нових. У нас же грошей зовсім не залишилося, навіть свій ремонт у бабусиній квартирі так і не доробили, забезпечували затишок свекрухи, що залишилася при своїх інтересах.

– Чудово, – погодився Артем, – диван, крісло, кухня. Просте все, але у мами взагалі нічого немає.

Ні, дещо свекруха забрала з помешкання колишнього чоловіка: штори, посуд, телевізор, іншу техніку. А диван там був дорогий, у шкірі, його нова спадкоємиця не віддала, та він би і не вліз у малогабаритку свекрухи.

– Меблі? – пожвавішала свекруха після дзвінка сина. – Давайте, та що на неї дивитись, везіть, буду рада.

Ми машину найняли, вантажників. На четвертий поверх підняли, занесли до квартири.

– Це що? – розгубилася свекруха. – Ви що мені привезли? Навіщо мені цей старий мотлох?

А чого вона чекала? Дивану років шість, він цілком пристойно виглядав. Так, нам хотілося купити у свою квартиру нові меблі. Мої батьки грошей давали. Чи свекруха думала, що ми не тільки ремонт їй зробимо, а й обставимо квартиру новими меблями?

Чоловік почав маму вмовляти, що з часом вони меблі змінять, що ти!

– Везіть все назад, прибирайте все з моєї квартири!

– Вам треба, – кажу, – Ви й везете. Вам шкода було нас сюди пустити на три роки, ми на зніманні їх прожили, Вам пропонували на меблі подивитися, Ви відмовилися. Що тепер? У нас на нові меблі для Вас грошей немає. Ремонт зробили, дякую.

– Ну, раз у вас ремонту немає, то і меблі нові вам ні до чого! Купили б сюди, а потом собі, – заявила свекруха.

Я аж поперхнулася словами. Тобто мені треба було сказати батькам, щоб вони квартиру свасі спочатку обставили. Тут і Артем не витримав: «Ну, це вже занадто, мамо».

Ми пішли. Меблі на майданчику залишили. Через три дні нам зателефонувала сусідка свекрухи і повідомила, що Ірина Володимирівна просила її чоловіка і сина занести все, що ми привезли, у свою квартиру.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page