Через 20 років я вирішила знайти свого колишнього чоловіка. Всі відговорювали мене від цієї ідеї, але я вважала, що маю спробувати.
Справа в тому, що у мого сина народилася дитина, і я хотіла, щоб дідусь побачив онука. Адже живемо ми якось неправильно, у мого чоловіка є син, є онук, а він навіть не уявляє, як вони виглядають.
Розлучилися ми з чоловіком ще 19 років тому, нашому сину було всього 6 років.
У шлюбі я намагалася бути ідеальною господинею, я вміла робити абсолютно все. Я ліпила чоловіку вареники, варила борщі, пекла котлети.
За собою не забувала стежити, хоча і була з маленькою дитиною на руках.
Але як я не старалася, я все одно не могла вгодити батькам чоловіка, які незлюбили мене з самого початку.
Свекри мої мене не прийняли, думали, що я з сім’ї з грошима і мої родичі будуть допомагати, а коли зрозуміли, що все не так, відразу мене відкинули.
Чоловіка свого я дуже любила, абсолютно на всі капризи свекрухи я реагувала болісно, вона, як могла, намагалася нас розлучити.
Навіть народження їх онука не зупинило від того, щоб нас з сином вигнати з їхнього життя і їхнього дому.
І ось я з маленькою дитиною мати-одиначка залишилася одна без будь-якої допомоги.
Повернулася я в квартиру до своєї мами, але вона зайнята була завжди тільки собою. Але дала нам з дитиною притулок, і на тому спасибі.
Після розлучення родичі чоловіка мене попросили більше ніколи їх сім’ю не турбувати, не дзвонити, ні про що не просити, і онука вони бачити не захотіли.
Я просила, благала й плакала, що наше розлучення з їхнім сином це одне – не люблять вони мене, не хочуть вони бачити мене, так син нехай знає, що у нього є бабуся і дідусь.
Просто я сама без батька виросла і тому для мене це тема дуже делікатна.
Колишній чоловік дуже скоро знайшов мені заміну, одружився з молодою, красивою дівчиною і з дуже знатної і забезпеченої сім’ї з вищого світу. Така невістка його батькам дуже сподобалася, не те що я.
Я думаю, що не треба розповідати, як важко одній жінці виховувати сина, але я впоралася.
Пролетіли роки як один день. Зараз мені 46, синові 26 років. У нас все добре.
Особисте життя я так і не влаштувала, занадто важко я пережила розлучення з чоловіком.
Одного разу від спільних знайомих я почула, що моя колишня свекруха шкодувала через роки після нашого розлучення і говорила: «Перша невістка була золото, шкодую, що розлучила їх».
В той момент я навіть захотіла поїхати до них, вони вже доволі літні люди, свекру вже 75, і свекрусі під 70. В глибині душі я їх давним-давно пробачила.
І сина я ніколи не налаштовувала проти них, а лише говорила, в житті буває по-різному, не зважаючи ні на що, треба всіх прощати, всі люди різні, зі своєю долею, ну ось вони такі.
І пропонувала йому дати адресу, купити подарунки, і щоб він поїхав до дідуся з бабусею, адже що для людей похилого віку важливо? Це ж щастя, напевно, побачити копію їхнього сина, первістка?
Зрозуміло, що у колишнього чоловіка ще є діти. Але син пішов в їх породу, таке ж товстошкірий, каже: «Не хочу, я їм не потрібен і вони чужі мені».
А я з кожним днем думаю, адже роки так летять, ніхто не йде назустріч один до одному.
Тому я вирішила сама поїхати до свого колишнього чоловіка, подумала, що він уже змінився. Адже роки летять, ми не молодієм.
Та зустрічатися зі мною мій колишній чоловік відмовився. Сказав, що не хоче ворушити минуле.
Я була ошелешена, бо не могла зрозуміти його логіки. Як можна не хотіти бачити рідного сина і рідного онука?
Не знаю, що робити? Совість тільки мені одній не дає спокою.
Чи краще змиритися і заспокоїтися?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.