Коли ми одружувалися з Катериною, мені і на гадку не спадало, що через десять років шлюбу я буду шкодувати про це. Адже всі ці роки шлюбу були в порожню. Спочатку у нас з Катериною було все добре, ми любили один одного. Ми одружилися, а потім у нас народився син. Жили ми в моїй квартирі. І якось дивно, але після народження дитини всі почуття кудись пропали і у мене, і у неї.
На той момент про розлучення я не думав, адже я б ніколи не дозволив, щоб мій син ріс в неповній сім’ї, з кимось одним з батьків. Я хотів, щоб у нього була хоч якась модель сім’ї. Так воно і вийшло – якась.
Ми жили наче чужі люди, просто під одним дахом, кожен займався своїми справами. Я працював, щоб забезпечити сім’ю, ну а вона ходила нігті і вії робила.
Катя працювати не хотіла. За дев’ять років нашого шлюбу вона ні копійки в сім’ю не вклала. Все заробляв я, постійно. Вона тільки витрачала. Ну а потім вона втомилася сидіти вдома, знайшла собі роботу, почала теж заробляти. Часто пропадала навіть вночі на роботі, я сидів з дитиною, робив роботу по дому. В принципі, я і не проти був. Я люблю готувати і прибирати теж люблю. А сина взагалі дуже люблю.
І ось одного разу вона сама мені сказала, що хоче розлучення. Добре, відповів я, адже і сам втомився від такого шлюбу, та й син уже не настільки маленький. Я зрозумів, що навіть заради дитини немає сенсу зберігати сім’ю, якої давно не існує.
Я так думаю, на роботі зустріла якогось чоловіка, тому і розлучення захотіла. Але мені байдуже.
Одним словом, на розлучення я погодився, а вона мені у відповідь, що залишить сина зі мною, але щоб я віддав їй квартиру. Я був ошелешений. Яку квартиру? Ця квартира була у мене спочатку ще до знайомства з нею. Чому я зобов’язаний їй її віддавати? І з іншого боку, що вона за мама така. Син їй байдуже, головне – квартира.
Мені дуже шкода, що у мого сина така мама, а у мене така дружина була. Але я піду в суд і буду боротися і за сина, і за житло. Вона не заслужила ні того, ні іншого.
Фото ілюстративне – freepik.
