fbpx

«Чарівна шкарпетка». Історія про маленьке диво, яке сталося на Новий рік з маленьким хлопчиком, якого все життя виховував дідусь, в якого не було грошей

«Чарівна шкарпетка». Історія про маленьке диво, яке сталося на Новий рік з маленьким хлопчиком, якого виховував дідусь.

Невелике диво для своїх близьких і друзів може зробити кожен. А ця проста, але душевна історія неодмінно подарує натхнення для цього. За матеріалами

Васильків батько – актор-невдаха, пішов з сім’ї, коли хлопчикові не було і трьох. Поїхав до Болгарії, з тих пір і не оголошувався. Про матір я так і не наважився запитати. Одним словом, з самого раннього дитинства всією Василевою сім’єю був його дідусь.

Дід працював на двох роботах, та тільки всі накопичення з’їдала гіперінфляція початку дев’яностих. Тяжко доводилося, особливо коли інші діти в дитсадку вихвалялись новими кросівками і «Снікерсами» Вася по бідності ходив в залатаних дідом колготках.

Наближався новий, тисяча дев’ятсот затертий рік, хлопчик мріяв, що під ялинкою виявиться велика пожежна машина з драбиною або ігрова приставка, але вранці першого січня під ялинкою скромно чекала тільки стара шкарпетка. Найприкріше, що це була дідусева шкарпетка.

Хлопчик запустив всередину руку і вийняв звідти одну-єдину цукерку – це була звичайна шоколадна цукерка «Білочка».

У Васі самі собою заблищали в очах і потекли по щоках сльози. Дідусь із зітханням погладив онука по голові і сказав: «Заспокойся, Васько, чого плачеш? Перестань. Навпаки, ти радіти повинен, адже тобі дуже-дуже пощастило. Так, це моя шкарпетка, ну і що ж такого? Просто Дід Мороз, коли вночі до нас заходив, не знайшов іншої. Чи не це головне. Розумієш, це не просто шкарпетка і не просто цукерка, тепер це чарівна шкарпетка з чарівною цукеркою».

-Чарівною?

– Ну звичайно ж.

– Дідусь, а що ця цукерка може?

– А ось що: якщо ти з’їси її і покладеш шкарпетку ось сюди на полицю, то вранці, коли прокинешся, станеться диво – в шкарпетці знову з’явиться точно така ж цукерка. І так кожен-кожен день, хоч сто мільйонів років! Уявляєш?

Вася витер сльози, недовірливо покрутив цукерку в руках:

-А можна спробувати?

– Ну звичайно, вона твоя.

– О, а смачна яка. Смачніша ніж звичайна.

– Ще б пак…

Йшов час, чарівний носок ні разу не підвів свого власника і щоранку справно видавав нове маленьке диво – шоколадну цукерку «Білочка». Діти в садку заздрили, навіть не вірили спочатку, але вихователька підтвердила: «Так, хлопці, дива рідко, але все ж трапляються. Нашому Васі дуже пощастило з чарівною шкарпеткою».

Зате дідусеві доводилося зовсім несолодко, вже дуже непросто бути щоденним чарівником чудесної шкарпетки. Не завжди вдавалося дістати саме «Білочку» (просто не було зайвих грошей), тоді купувалися цукерки простіші і оберталися в спеціально припасені фантики від «Білочки». Але дід стійко тримався до останнього.

І тільки коли хлопчик вже став першокласником, він одного разу все-таки зумів не заснути майже до самого ранку і простежити, яким же дивним чином в шкарпетці з’являється нова цукерка.

… З тих пір пройшло багато-багато років, хлопчик виріс, одружився, у нього з’явився свій маленький хлопчик. Дідусь ще живий і майже здоровий, вони живуть всі разом великою дружною сім’єю.

Рік тому родина зібралася за новорічним столом, настав час дарувати один одному подарунки. Василева дружина подарувала дідові дорогу електробритву, про яку той давно мріяв, а правнук підніс свою картину в рамці. Прийшла Василева черга і він без зайвих передмов вручив дідові стару, пошарпану шкарпетку.

Дід заглянув всередину, дістав з неї звичайне зелене яблуко і, на превеликий подив усіх присутніх, несподівано зaплакав, а потім раптом як маленький хлопчик схопився з-за столу і радісно застрибав:

-Ура !!! А яблуко моє улюблене – зелене! Спасибі, Васько! Але дивись, щоб завжди були такі ж, чуєш?

– Діду, а навіщо ти мені це говориш? Шкарпетка чарівна, вона напевно і сама в курсі справи.

Було нелегко – справи, робота, клопоти, але ось уже цілий рік в дідовій чарівній шкарпетці щоранку як штик з’являється нове зелене яблучко. Сміх сміхом, але бувало, що навіть серед ночі в магазин доводилося ганяти.

Іноді Вася їде у відрядження, дружина запитує: «Ти надовго?» І Вася відповідає: «Та ні, не особливо, через два-три яблука повернуся».

Фото ілюстративне з вільних джерел.

You cannot copy content of this page