Головна

Життєві історії

Поки моя сестра Оксана в Італії гроші добрі заробляла, її чоловік звів справжні хороми на подвір’ї свекрухи. А якось їй подзвонила знайома і повідомила сумну новину. Оксана все покинула і купила додому квитки. А коли підійшла до хвіртки будинку батьків чоловіка, то свекруха й не пустила її на поріг: – Ти тут більше не живеш! – сказала вона
Життєві історії 0
Моя сестра, Оксана, вийшовши заміж, переїхала до родини чоловіка, а я залишився жити в нашому старому батьківському будинку. Життя в чужій родині для Оксани було сповнене випробувань. Свекри
Я вийшла заміж у 23 роки. Вадим мені тоді здався саме тим чоловіком, якого я так довго шукала. Гарно говорив, красиво залицявся, носив квіти без приводу, умів слухати. Ми одружилися через пів року після знайомства, і тоді мені здавалося, що життя починається і все буде добре. Та вже за кілька місяців я почала розуміти, що те “життя”, про яке я мріяла, виглядає зовсім інакше. Вадим говорив багато, але не робив нічого. Він міг обіцяти, що завтра піде влаштується на роботу — і не йти. Міг сказати, що допоможе мені, а натомість цілий день лежав на дивані, гортав телефон чи “думав про бізнес”. Його “бізнес” так ніколи і не почався, а от кредити, які він набирав “на розвиток”, лягли на мої плечі
Життєві історії 0
Я вийшла заміж у 23 роки. Вадим мені тоді здався саме тим чоловіком, якого я так довго шукала. У ньому було щось спокійне, упевнене, начебто надійне. Гарно говорив, красиво
Закінчивши технікум, Іван повернувся у своє село — допомагати матері на господарстві. Вона була вдовою, жінкою суворою, але справедливою. Катя залишилася у місті, працювала в пекарні, але з кожним днем відчувала, що без Івана їй пусто. Телефонували щодня, але то було не те. Іван теж тужив. Одного разу він сказав матері: — Мамо, я хочу Катю привезти, познайомити вас. — А хто вона? — підняла брову. — З дитбудинку. Мати помовчала. — З дитбудинку, кажеш… А ти певен, що вона тобі потрібна, що у неї добра душа? Бо не кожному вдається без мами вирости з добрим серцем
Життєві історії 0
Катерина ніколи не знала, що таке слово мама. У дитинстві воно звучало для неї, як щось казкове — тепле, пахуче пиріжками і безпекою. Але в її житті було
Може, хоч сьогодні не доведеться нікого будити, може, самі пригадають, що в мене день народження… Та час ішов. Один за одним хлопці вийшли з дому. Старший буркнув: — Мамо, в мене сьогодні важливий день, не забудь попрасувати мені сорочку до вечора. Молодший, навіть не знявши навушників, кинув: — Я потім подзвоню. А чоловік лише спитав, чи можна ще кави. Ніхто не сказав навіть одного короткого слова: “Вітаю”. Коли двері за останнім зачинилися, Олена стояла посеред кухні — ніби повітря раптом не стало
Життєві історії 0
Олені виповнилося 45. Кругла дата, здавалось би — час, коли жінка вже щось має за плечима, але ще й може багато чого змінити. Вона прокинулась рано, ще до світанку,
Я працювала, не шкодуючи себе. Кожна відпустка — не до моря, а додому, а там в магазин будматеріалів: купити плитку, ламінат, сантехніку. Побуду трохи — і знову на роботу. Хату я будувала через телефон: «Мамо, та там майстер каже, що треба ще 10 тисяч». «Добре, доню, я перешлю». Так минуло два десятиліття. Марта вийшла заміж, народила сина, і я все частіше ловила себе на думці, що час повертатися. Хочеться ще трохи потішитися тим, що пристарала. Коли я приїхала — хата стояла, гарна, доглянута. Марта зустріла мене з усмішкою, обняла. Внук кинувся на руки. І в ту мить мені здалося: ось воно, щастя. Я відпрацювала, вистраждала, заслужила спокій. Та через кілька днів я помітила, що в хаті все — не моє
Життєві історії 0
Я збудувала великий будинок, але жити в ньому не можу. Точніше, можу, але сама, бо дочка не дозволяє мені привести в дім чоловіка. В минулому я заробітчанка. Двадцять
На фото з пологового будинку — тато стоїть біля машини, мама втомлена, але усміхнена, а він дивиться кудись убік, похмурий, як не свій. Мама тримає мене, новонароджену, а він — руки в кишенях. І я зрозуміла, що він — тато для галочки. Ми росли без особливої уваги. Він рідко з нами говорив, лише бурчав: “Дівчата, дівчата… ні допомоги, ні продовження роду”. Мама все намагалася його розвеселити, але тато жив, ніби в тіні якоїсь своєї нездійсненої мрії. А потім народився його племінник — син рідного брата. І ніби світ перевернувся. Тато, який завжди був байдужим, ожив. Він бігав до брата, возив малого на риболовлю, у ліс, у зоопарк. Купував йому машинки, велосипед, навіть комп’ютер, коли ми з Мариною ще гралися старими ляльками. І коли мама тихо сказала: — Ти своїм дітям так не купував, як племіннику. Він відповів: — Бо це хлопець
Життєві історії 0
У мого тата було дві дочки — я і моя старша сестра Марина. Ми завжди знали, що тато хотів сина. Не просто хотів — мріяв. Мама жартувала, що
Усе почалося тихо. Я саме пекла пиріг — яблучний, Ілля його дуже любить. Вечір був спокійний, за вікном падав дрібний сніг. Я навіть не підозрювала, що зараз почнеться розмова, яка змусить мене сумніватися у всьому. — Мамо, — зайшов він у кухню, — можна я тебе з кимось познайомлю? — З ким? — З Настею. Вона… ну, ми зустрічаємось. Я усміхнулась. — Ну що ж, прекрасно. Молодий хлопець, студент, має дівчину — це нормально. Приведи, познайомимося. І він привів. Ілля сів навпроти мене з серйозним виглядом і видав: — Мамо, ми з Настею вирішили, що будемо жити разом. Я ледь не впустила чашку. — Як це — жити разом?
Життєві історії 0
Мені сорок чотири. Я все життя прожила з відчуттям, що мушу бути сильною. Не тому, що хотіла — просто не мала вибору. Коли мені було двадцять п’ять, я залишилася
Коли не стало мами, тато вже старенький був, Людмила прийшла до рідної сестри і сказала, що доглядатиме батька. – Я доглядати його не буду, у мене робота, якщо хочеш – доглядай, – відповіла Катерина. – Тоді все майно дістанеться лише мені, я ділитися з тобою не збираюся, – впевнено заявила Людмила. – Це ж така праця, такий важкий клопіт доглядати за старенькими батьками! Катерина спокійно погодилася, мовляв, претендувати ні на що не буде, але життя – стежина непроста
Життєві історії 0
Понад рік тому, після того, як не стало дружини, Орест Іванович став скаржитися на самопочуття. Він за дружиною сумував. Оскільки він міг самостійно ходити по квартирі, до ванної
У селі всі знали Ганну, доволі специфічною жінкою вона була. Чоловіка рано не стало, і лишив їй найцінніше — сина Михайла. От Михайло був для неї всім: і сонцем, і радістю, і змістом життя. — Михайлику, ти в мене один, я тобі все віддам! — казала вона, коли він ще хлопчаком бігав по подвір’ї. Вона й справді все робила за нього. Не давала ні пальця об палець ударити: і їсти приготує, і сорочку попрасує, і все йому купить, що він тільки захоче. Ріс Михайло як пиріг в маслі, і все завдяки мамі. А коли настала пора женитися, тут і почалися труднощі. Ганна була не з тих матерів, що легко пустять іншу жінку до серця сина
Життєві історії 0
У селі всі знали Ганну, доволі специфічною жінкою вона була. Чоловіка рано не стало, і лишив їй найцінніше — сина Михайла. От Михайло був для неї всім: і
Після того, як не стало батька, мама, Галина Іванівна, оформила все на себе – так радили у сільраді. – Щоб не морочитись потім, – пояснювала вона дітям. – Хай буде спокій. Зоряна тоді не задумувалась. Вона й не сумнівалась, що «спокій» означає, що після мами все залишиться їй. Бо ж хто ж іще? Її рідний брат Станіслав давно жив у місті. Ще за життя батька йому купили квартиру, щоб не тинявся по гуртожитках. Потім він одружився, піднявся на роботі, збудував свій дім – гарний, великий, з гаражем і альтанкою. А Зоряна залишилася з мамою. І не тому, що не мала куди піти – просто не могла залишити стареньку саму. – Хай Стась живе, як хоче, – казала мама. – А ми з тобою якось будемо
Життєві історії 0
У тому дворі, де росли півонії, бузок і стара яблуня, Зоряна знала кожен камінчик. Там вона робила свої перші кроки, гралася з подругами, вивчала уроки на ґанку, сушила

You cannot copy content of this page