Життєві історії
— Добрий день, а ви до кого? Господар казав, що прибирання вже закінчилося, і наступні люди будуть лише о другій годині. Я стояла посеред власного подвір’я з важкими
— Відсьогодні ковбасу на хліб кладу лише я, а ти обійдешся, бо ти цими днями не заробляєш. Мирослава навіть ложку над полив’яною мискою втримати не змогла. Вона просто
— Ти мені ніколи не була рідною, але стіл на мій ювілей накрити мусиш, бо що люди скажуть. Саме з цих слів почався той ранок, коли моє терпіння
У хаті було тихо й дуже холодно. З кутка, де колись білили до кожного Великодня, тягнуло вогкістю, а на шибках наммерзли химерні папоротеві візерунки — товсті, каламутні, крізь
— Ти взагалі розумієш, що сюди прийшла вимагати те, на що не маєш ані найменшого морального права, ані людських підстав? — різко запитав Назар, зробивши крок до дівчини,
— Мамо, а де ж той новий телевізор, який я привезла минулої суботи? Ми ж замовляли великий екран, щоб тобі було зручно дивитися улюблені передачі, — розгублено запитала
— Свекрухо моя дорога, ви знову з порожніми руками? — дзвінкий, трохи захмелілий сміх моєї невістки Аліни прорізав гомін за великим столом. — От уміє людина влаштуватися: нічого
— Тридцять років терплю, а вона сина мого голодом морить, у хаті пилюка, а сама тільки перед дзеркалом крутиться! Люба застигла біля дверей вітальні, тримаючи в руках миску
— Тамаро Яківно, це дитяча ванночка Артема. Він у ній купається щовечора, це його особиста річ, — розгублено, але з прихованим обуренням мовила Олена, дивлячись на літню жінку.
— Маріє, ти ж не думаєш, що це я взяла? Та я би ніколи не позарилася на чуже. Лариса стояла посеред кухні й дивилася їй просто в очі.