Уже інший? Галина хоч би подумала, що люди скажуть, – перешіптувалися сусіди, які побачили у вдови на дворі чоловіка. У селі, де всі одне одного знають: хто кому кум, хто коли копав картоплю, а хто скільки разів розлучався щось приховати неможливо. Саме тому, коли вдова Галина через два роки після того, як не стало чоловіка привела в дім нового чоловіка, всі мовчки шепотіли: «От і не вдержалась». Але вголос ніхто нічого не сказав – бо Галина була жінка працьовита, порядна, та ще й сама двох дітей ростила
– Уже інший? Галина хоч би подумала, що люди скажуть, – перешіптувалися сусіди, які побачили у вдови на дворі чоловіка. У селі, де всі одне одного знають: хто
Коли ввечері Вадим прийшов додому, Марта зустріла його мовчки. – Ось, – сказав він, поклавши купюри на стіл. – Вибач, я… мабуть, хотів щось для себе, а мав думати про нас. Вона мовчала кілька секунд. А потім повільно вийшла з кімнати. – У мене теж є для тебе подарунок. – Який? Марта вийшла з коробкою. У коробці – знайома пухнаста мордочка. – Малий?! – Вадим розгубився. – Але як
Коли Вадим і Марта нарешті переїхали у свою нову квартиру, вони були щасливі, як діти. Світлі стіни, нова кухня, запах свіжої фарби, коробки в кожному кутку – усе
Марина їхала маршруткою з ринку. Купила продукти, ще щось для дому. Було багато сумок, гаманець лежав у боковій кишені. Коли вона дісталася додому, Марина зрозуміла, що гаманець зник. Разом із усіма грошима, які вона якраз зняла з банківської картки. Жінці було дуже прикро, вона чекала дитину, попереду було багато витрат – коляска, колиска, одяг для малюка. І хоч чоловік намагався її заспокоїти, Марина знала – грошей на найближчий час обмаль. І якось так усе навалилось – і втома, і тривога, і сором за свою неуважність. Увечері наступного дня у двері постукали. – Олексій Іванович? – здивувалася Марина, коли побачила свекра
– Це ж треба, який неприємний чоловік, – думала Марина про свого майбутнього свекра. – Добре, що хоч Стас на нього зовсім не схожий. Коли Марина виходила заміж
А чого я маю її любити, вона мені що, дочка рідна? Ти вибрав, тобі і жити, – сухо відповіла Ганна сину, коли той запитав маму, чого вона так ставиться до його нареченої, вже практично за пʼять хвилин дружини, бо ж у них з Мариною весілля за кілька днів. Жити після весілля молодята мали разом з мамою, тому Артем і хотів налагодити стосунки. Та знаючи характер своєї мами розумів, що просто не буде. Розуміла це і Марина, бо поки вона зустрічалася з Артемом, то вже встигла розгледіти і свекруху
– А чого я маю її любити, вона мені що, дочка рідна? Ти вибрав, тобі і жити, – сухо відповіла Ганна сину, коли той запитав маму, чого вона
Я не знаю, як у мене там на чужині складеться, тому і хочу, щоб батьки свій будинок на мене переписали, – заявила нам усім моя молодша сестра Ольга, коли приїхала в гості і всі ми зібралися за родинним столом. Батьки мовчали, я теж, але ні їм, ні мені не подобалася пропозиція Ольги, проте спробуй їй лише заперечити. Ми всі добре знали її запальний характер, вона якщо вже щось вирішила, то її переконати просто неможливо. Мова йде про добротний двоповерховий дім, його батьки будували чи не все життя. Тато їздив по заробітках, і всі гроші вони вкладали в дім. А тепер ми з чоловіком ще й за свій кошт в ньому капітальний ремонт зробили, то взагалі – не дім, а цукерочка
– Я не знаю, як у мене там на чужині складеться, тому і хочу, щоб батьки свій будинок на мене переписали, – заявила нам усім моя молодша сестра
Знаєш, Юро, вона тобі сестра, а я – дружина. І я вже більше не можу дивитися на те, як ти забираєш від наших дітей і несеш все Олені. Юрій і сам розумів, що дружина має рацію, але по-іншому вчинити не міг. Коли сестрі була потрібна допомога, він першим подавав свою руку, і так було завжди, ще з дитинства. – Юро, я не проти, щоб ти допомагав Олені. Але коли щоразу ти береш від нашого сімейного бюджету – це вже не підтримка. Це збитки для нас. – Я все розумію. Але я не можу інакше
– Знаєш, Юро, вона тобі сестра, а я – дружина. І я вже більше не можу дивитися на те, як ти забираєш від наших дітей і несеш все
Добре тобі, Ганно, твої донечки мирно живуть, ніколи між собою не сперечаються, – якось зауважила сусідка, в якої на подвір’ї діти завжди зчиняли галас, бо вічно щось поділити не могли. – Так, мої дівчатка – золоті, я ними дуже тішуся, бо коли діти живуть у злагоді, для батьків то велике щастя, – Ганна, яка все життя нездужала, щиро тішилася тим, що її дочки так між собою мирно живуть, і точно підтримають одна одну, якщо що
– Добре тобі, Ганно, твої донечки мирно живуть, ніколи між собою не сперечаються, – якось зауважила сусідка, в якої на подвір’ї діти завжди зчиняли галас, бо вічно щось
Краще б вона нічого не приносила, купує все найдешевше, наші діти таке не їдять. А потім ще й ображається, що внуки не хочуть з нею спілкуватися, – Надія крутила в руках горнятко з запашною кавою, дивилася на полуницю, яку принесла свекруха, і прямо говорила своєму чоловікові все, що вона про це думає. – А хіба бабусю внуки мають не просто так любити, хіба треба «за щось»? Надю, це вже переходить усякі рамки, мама пішла від нас ображена, – серйозним голосом сказав Максим. – Нехай на себе ображається, не треба було цю найдешевшу полуницю до нас тягти. А тепер що мені з нею робити, діти її їсти не хочуть, вона потекла, – стала скаржитися дружина
– Краще б вона нічого не приносила, купує все найдешевше, наші діти таке не їдять. А потім ще й ображається, що внуки не хочуть з нею спілкуватися, –
Можеш кликати просто – мамо, – свекруха відразу дала зрозуміти невістці, що в цій хаті господиня – вона. – Не переживай, все налагодиться, – утішав молоду дружину Андрій, але Оленка почувалася в домі свекрухи дуже некомфортно. Здавалося, що в цій хаті навіть стіни нашіптують: чужа. Перші місяці після весілля Оленка з Андрієм жили у Ганни Степанівни, поки будували свою хату. І хоч Андрій намагався бути посередником між двома жінками, щодня щось ішло не так
– Можеш кликати просто – мамо, – свекруха відразу дала зрозуміти невістці, що в цій хаті господиня – вона. – Не переживай, все налагодиться, – утішав молоду дружину
В місто Стефанія їздила не часто, але якщо вибиралася, то вже на кілька днів, щоб за одним разом всі справи вирішити. Такі візити завжди закінчувалися не дуже приємно, бо невістка на свекруху вовком дивилася, але цього разу це вже перейшло усякі рамки. Стефі треба було ще в пенсійний зайти, кілька питань зʼясувати, і нічого б не сталося, якби невістка їй запасний ключ дала, вона ж не чужа людина. Але Лариса вникати в проблеми свекрухи не захотіла. Вона вирішила, що її не буде вдома, отже і гостям у неї нема що робити
– Не можу повірити, так тобі і сказала? – Анна не йняла віри, що таке буває, коли сусідка Стефа розповідала їй, як невістка її практично з дому виставила.

You cannot copy content of this page