Життєві історії

– Я не поїду! – заявила Оленка, демонстративно сівши на валізу. – І я! – підхопив Артем, її молодший брат. – Там навіть Wi-Fi нема! Мама зітхнула. Вона

Коли Ганна Семенівна побачила хлопця біля старого сільського клубу, вона була впевнена, що звідкись знає його, хоча перед нею був незнайомець. Він стояв нерішуче, з великим рюкзаком, дивився

– У нас просто найкраща мама, стільки для нас зробила! – пафосно почала говорити тост моя донька у мене на дні народження. – Це і справді так. Мамо,

– Навіщо їм обом на старість цей цирк? Яка любов може бути у їхньому віці? – перешіптувалися сусіди, коли бачили вже далеко немолоду пару. Іван і Олена справді

– І знову те саме, знову він пішов… – зітхнула Галина, закриваючи за Миколою двері. Це був уже, здається, восьмий раз. І кожного разу вона казала собі: «Це

– Марійко, не барися, бо маршрутка не чекатиме! – гукнула з веранди бабуся Оля, поправляючи хустку. – Та вже, бабусю, я тільки воду закрию, – озвалася дівчина, закидаючи

– Оксано, я б на твоєму місці не йшла в тій сукні… Вона тебе повнить. Але то таке, тобі, може, й байдуже, – кинула з удаваною турботою Наталка,

Двох рідних сестер Ганну та Катерину в селі знали всі. Їх називали просто: «ті дві». Сусіди звикли, що одна – з відром до криниці, друга – з хлібом

– От тільки не кажи, що знову йдеш до мами! – гаркнув Степан, кидаючи на стіл ключі. – І що, як йду? Там хоча б хтось мене вислухає,

– Ну і чому я тоді не пішла? – буркнула Олена, скоса глянувши на чоловіка. – Бо не мала куди, – не відриваючись від газети, відповів Григорій. –