Головна

Життєві історії

Одного разу в хаті Галини Семенівни зникло світло. Погорів щиток. Вона навіть не зразу зрозуміла, що робити. Подзвонити нікому. Аварійна служба – “ми приїдемо через два дні”. Ввечері Назар почув, що бабуся сидить у темряві. Приніс ліхтарик. А на ранок… разом з сусідом, який трохи тямив у проводці, все полагодив. Сам! Точніше, не сам — але він знайшов того, хто допоміг. – Я вам винна, – сказала вона, зворушена. – А ми ж працюємо за добро, пам’ятаєте? – відповів Назар
Життєві історії 0
Галина Семенівна жила на останньому поверсі старої дев’ятиповерхівки. Маленька пенсія, стара швейна машинка, фотографії в рамочках – ось і все, що вона мала. Донька – за кордоном, зять
Ганна приїхала в червні. Гарна, підтягнута, з новим телефоном і багажем. Її очі були вже не ті – холодніші, відсторонені. – Василю, я хочу розлучення. – Що? – тільки й спитав він. – Ми з тобою чужі. Я жила дев’ять років сама. Ти – тут, я – там. У нас різні життя. І я не можу приїхати і вдавати, що все як було. Бо вже не так. – Але ж ми… діти… стільки років… – Я нічого до тебе не відчуваю. Не ображайся, але я не можу так жити – по звичці. Він мовчав. І мовчав довго. Бо не знав, що сказати. Бо все, що хотів – це просто, щоб вона була поруч
Життєві історії 0
Коли Ганна вперше сказала: «Поїду в Польщу», Василь не заперечував. Вони жили скромно: він працював трактористом у місцевому господарстві, вона — медсестрою в ФАПі. Дві доньки росли швидко,
Оксано, ну зрозумій, мама моя не молодіє, роки своє беруть. Їй постійно потрібна допомога. Вона то налаштування на телевізорі зіб’є, то в телефоні щось натисне не те і він у неї перестає працювати. Та й взагалі, вона живе сама, чоловіча допомога зайвою ніколи не буде, зрозумій, – виправдовувався перед дружиною Артем, коли пізно повертався додому. Оксана свекруху свою любила, але душею відчувала, що тут щось не те. І не помилилася жінка
Життєві історії 0
Оксана сиділа в невеличкій темній кімнаті і слухала, як її маленька донечка Карина знову починає вередувати. Але сьогодні в Оксані було щось таке, що вона не могла зрозуміти.
Василю, ти ж свій, брат рідний… Допоможи. Я знаю, в тебе є, – просила Надя, схрещувала руки, ніби благала не просто про гроші, а про останню надію. Василь мовчав. Йому важко було чути це з вуст рідної сестри. Надя – молодша на чотири роки. Разом зростали: він – тихий, відповідальний, вона – говірка і трохи легковажна. Завжди знала, як вмовити маму, як обернути щось на свою користь. Але Василь не ображався. Навпаки – допомагав, покривав її витівки, давав свою порцію цукерок
Життєві історії 0
– Василю, ти ж свій, брат рідний… Допоможи. Я знаю, в тебе є, – просила Надя, схрещувала руки, ніби благала не просто про гроші, а про останню надію.
Моя сестра мала хорошу сім’ю, з Дмитром вони дуже добре жили, вона здавалася щасливою. А одного разу, несподівано, зізналася мені, що іншого зустріла і залишає чоловіка, щоб з тим будувати життя. Мені було шкода Дмитра, адже він був хорошою людиною, я намагалася підтримати його, ми часто зустрічалися, а потім я переїхала жити до нього. І все б добре було, якби про це сестра моя не дізналася
Життєві історії 0
Як би нам не було прикро, але з життя інколи зникає те, що ми так цінуємо і що вважаємо непорушним. Бувають моменти, коли залишаєшся не лише близьких людей,
Олена поїхала в Італію. Працювала доглядальницею, потім – у сім’ї. Життя там – непросте, але з перспективою щось заробити. Через рік вислала мамі першу тисячу євро. А потім… зв’язок почав рідшати. Дзвінки – тільки на свята. Гроші – раз на рік. Але Марія не ображалась. – Їй там тяжко, мабуть. Мовчить – значить, працює. Був період, коли обіцяла взяти маму до себе. Марія навіть почала збирати документи. – Але мамо, почекай, у нас зараз незручно, бо ремонт, – писала Олена. – Добре, доцю, я ще почекаю
Життєві історії 0
У селі всі знали Марію. Спокійна, працьовита, добра. Вдова з сорока п’яти, виховала двох дітей сама: доньку Олену і сина Павла. Після того як не стало чоловіка, на
Ну що, невістка вже командує в хаті? – спитала цікава сусідка. Ярослава відповіла просто: – Не командує. Ми живемо разом, але не одне одному на голові. – І ти їй усе дозволяєш? – А чому ні? Може, хоч у цій хаті хтось житиме щасливо з самого початку. Орися лише знизала плечима. А Ярослава тоді вперше зрозуміла – вона справді змінила щось важливе. Розірвала коло, яке тягнулось поколіннями
Життєві історії 0
Ярослава вийшла заміж у дев’ятнадцять. Була ще зовсім юною – тендітна, з довірливими очима й сором’язливою усмішкою. Закохалася в Івана, як у кіно – раптово й по-справжньому. А
Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в Італії їй хотілося лише одного – спокою. Колись вона поїхала, щоб поставити дітей на ноги. Двоє – Наталка і Юрко – давно вже в місті. Хати не продали, але й не приїздять. У мами – старість, а в них – робота, діти, кредити. Сусіди зустрічали її по-різному. Хтось тішився, що вернулась. Хтось заздрив – бо, мовляв, “та в Італії грошей накосила”. А хтось просто обертався з цікавістю: як виглядає та, що пів життя десь за морями. Але найбільше Стефанію здивував кум Василь
Життєві історії 0
Стефанія повернулась у село тихо, без гучних зустрічей. Після двадцяти п’яти років праці в Італії їй хотілося лише одного – спокою. Колись вона поїхала, щоб поставити дітей на
Жили ми з сином спокійно собі в моїй квартирі, а потім Роман вирішив одружитися. Я, звісно, зраділа, адже кожна мати мріє про щастя своєї дитини, та й внуків мені дочекатися хочеться. Але невістка моя виявилася дуже непроста, шкода, що я сама її не розгледіла добре перед тим, як вона стала жити ж нами в квартирі
Життєві історії 0
Мій єдиний син в 28 років вирішив одружитися. Щиро кажучи, ось раніше я завжди думала, що мій Роман зовсім не знайде собі дружину, що йому суджено бути одному.
Після того випадку Надя почала уникати Марію. Не відповідала на дзвінки, не підходила на вулиці. Та Марія, як завжди, терпляче чекала, щиро не розуміючи, що сталось. – Може, щось трапилось? – питала вона у спільних знайомих. – Надя така мовчазна стала. – Та що там… – знизували плечима. – Кажуть, заздрить. Ти ж ніби «успішніша», хоч і в селі. – Успішніша?.. Я? – Марія не вірила. – Я хіба ділюсь останнім, що маю
Життєві історії 0
Марія, Ліля і Надя були нерозлучними ще з дитинства. Разом ходили до школи, разом пекли пиріжки в Надиній печі, разом мріяли про щастя. Їх називали «тріо з нашої

You cannot copy content of this page