Життєві історії
Я заробітчанка. П’ятнадцять років мого життя минуло в Італії. За ці роки я не раз прокидалася серед ночі від думки, що десь там, удома, росте моя донечка без
Світлана, власниця успішної консалтингової фірми, важко відірвалася від бетонної стіни. Її обличчя, зазвичай бездоганно доглянуте, зараз було припорошене будівельним пилом. Навколо панував справжній хаос: стіни на ґрунтовці, підлога
Людмила Віталіївна мала непростий характер, що не прикрашало саме її життя: слово «ні» у неї зникло вже давно, особливо по відношенню до рідних людей. Того дня телефон дзвонив
Андрій і Ірина були парою, про яку в селі говорили з теплом. Високий, роботящий хлопець, що недавно повернувся з заробітків, і тиха, спокійна дівчина з добрими очима, яка
Миколка народився у звичайному селі, у звичайній хаті під стріхою, де пахло дровами, молоком і маминими пирогами. Коли він був зовсім малим, мама завжди називала його “моє сонечко”.
Світанкове сонце ледь торкалося вікон її елітної квартири на Печерську. Катерина, сиділа за стійкою в кухні-студії, її увага була повністю поглинута планшетом. Вона переглядала фінансовий звіт за попередній
— Мамо, нам потрібно серйозно поговорити, — Ірина нервово перебирала пальцями китиці на оксамитовій скатертині, її погляд уперто уникав очей матері. У скронях стукотіло від напруги, а повітря
― Олеже, сходи, будь ласка, за Сергієм у садок, ― Софія підійшла до свого чоловіка, що безтурботно лежав спокійно собі на дивані, немов його ніякі сімейні і побутові
— І ти хочеш, щоб я тобі ще й гроші дала, Владиславе?! — випалила Олена, навіть не знявши пальто. — Почалося, — пробурчав брат, відводячи погляд від її
Ліда завжди вважала себе жінкою, якій пощастило вдруге. Після невдалого першого шлюбу, коли залишилася з дорослим сином і порожнім серцем, доля послала їй Петра — спокійного, розважливого, надійного.