Життєві історії
– Картоплю я собі і в магазині сама зможу купити, – чую як бурчить моя Наталка, яка приїхала до мене в гості нарешті. Відтоді, як я з Італії
– Щось дядько Петро до нас зачастив. Мамо, а ти часом не знаєш, чого б це? – питає мене донька і пильно дивиться на мене. – А хіба
– Відразу після весілля їхати на заробітки? Марино, добре подумай, чи варте воно того? Ти ж стільки років чекала на своє щастя, щоб зараз все отак залишити? –
Сама я з простої, зовсім небагатої родини, сім’ї середнього достатку, можна сказати. Мої мама й тато – звичайні працівники заводів, і ми з сестрою теж пішли по їх
Правду кажучи, я таки не розумію зовсім. Якби мій власний чоловік про мою маму так недобре відгукувався, як Дмитро про свою тещу я б точно не мовчала ніколи
– Я не буду більше купувати продукти за свої гроші. Вона вже тиждень як приїхала, а ще жодного євро нам не дала. Ти ж казав, що як мама
Я мама вже двох дорослих донечок 32 та 33 роки. У старшої також є донечка 10-ти років, чоловіка немає та не було у неї, на жаль. А в
Розпочати хочеться з того, що я вже досить багато років живу окремо від своїх батьків, маю вже свою власну сім’ю та дітей, проте до цих пір за них
– А може не треба так поспішати, Галино, з квартирою. Навіщо її зараз купувати? От приїдеш додому назавжди, тоді вже і придбаєте житло, – повчала одна заробітчанка іншу.
На сьогоднішній день мені 57 років. Я вже бабуся ще не стара, правда, зовсім, але мабуть погана дуже для своїх найближчих рідних людей. Справа в тому, що нещодавно